Клюй Василь Семенович
Васи́ль Семе́нович Клю́й (нар. 16 березня 1927, Шевченко, Компаніївський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР) — український учений, кандидат економічних наук, професор Інституту післядипломної освіти керівників та спеціалістів агропромислового комплексу Національного університету біоресурсів і природокористування, академік Національної академії аграрних наук України. ЖиттєписВасиль Семенович Клюй народився 16 березня 1927 року на хуторі Шевченко Компаніївського району Кіровоградської області[1]. Родина жила в землянці, в сім'ї було шестеро дітей, з яких вижило п'ятеро[2]. Батько — Семен Карпович, у 50-річному віці вирушив на війну, дійшов до Угорщини, загинув у Будапешті. Мати — Поліна Власівна, одна ростила дітей, прожила до 95 років[3]. Початкову школу закінчив у рідному хуторі, середню — у сусідньому селі Водяне[2]. Під час навчання цікавився радіотехнікою, опанував морзянку, також проходив військовий вишкіл, навчався стрільбі, метанню гранат, риттю окопів, стрибкам з парашутом[4][2]. Після звільнення Кіровоградщини від окупації, у 1942 році у віці 17 років Клюй з дев'ятикласною освітою був мобілізований польовим військкоматом і направлений на підготовчі курси радистів, після закінчення яких при штабі Чорноморського флоту у місті Поті вступив радистом-шифрувальником на субмарина «Щ-215» під командуванням Михайла Грешилова[5][6][3][2]. У воєнні роки «Щ-215» здійснила 14 бойових походів, за час яких здійснила вісім торпедних атак і потопила п'ять ворожих суден. Також екіпаж підводного човна постачав боєприпаси в обложений Севастополь, а в 1944 році брав участь у визволенні Одеси[7][8]. Перемогу Клюй разом зі своєю бойовою командою зустрів в Одесі[9][2]. Відслуживши шість років на флоті, в 1949 році демобілізувався у званні головного старшини[6][2]. Повернувшись в рідне село, в тому ж році був одноголосно обраний головою колгоспу імені Чапаєва, не маючи навіть ні досвіду керівної роботи, ні спеціальної освіти. Проте, володіючи природною кмітливістю, завзятістю і наполегливістю, доклав великих зусиль для відновлення народного господарства і зважаючи успіхів у роботі був призначений керівником Червоновершської машинно-тракторної станції, що обслуговувала 26 господарств[3][2]. За протекцією першого секретаря Кіровоградського обкома партії Леонтія Найдека був відправлений на навчання до Києва — у Вищу партійну школу, яку закінчив у 1959 році[10][2]. Надалі перебував на партійно-господарській роботі, був головою Устинівського райвиконкому і першим секретарем райкому партії (1959—1962), начальником Бобринецького територіального колгоспно-радгоспного управління (1962—1964), начальником Кіровоградського обласного управління сільським господарством (1964—1977)[10][1]. Будучи одним з керівників економіки Кіровоградщини, зробив значний внесок у розвиток сільського господарства області, курирував будівництво багатьох заводів і господарств, домігшись збільшення обсягів виробництва молока, м'яса, птиці та яєць, а також вовни. Займався розробкою та впровадженням у сільськогосподарське виробництво досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в галузі ефективного ведення сільського господарства, особливо в галузі вирощування зернових та кормових культур, наукових основ сівозміни, а також підготовкою та перепідготовкою кадрів агропромислового комплексу, налагодженням координації наукових установ Української академії аграрних наук. Є творцем Кіровоградської міжгосподарської школи по впровадженню у виробництво досягнень науки та передового досвіду, чим поклав початок новому напрямку організації підвищення кваліфікації керівників і фахівців АПК. Досвід такої школи, першої в Україні, з 1974 року став впроваджуватися вже на всесоюзному рівні, тоді як Кіровоградська область за високі показники розвитку сільськогосподарського виробництва 13 разів ставала учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР і ВДНГ України[10][3]. У 1971 році отримав науковий ступінь кандидата економічних наук, захистивши в Українській сільськогосподарській академії дисертацію за темою «Економічна ефективність виробництва яловичини та шляхи її підвищення (на прикладі спеціалізованих господарств Кіровоградської області)»[1][10]. У 1977 році перейшов на роботу до Ради Міністрів Української РСР, де подальші 12 років до 1989 року пропрацював на посадах заступника завідувача відділу агропромислового комплексу, завідувача сектору сільськогосподарської науки, впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, підготовки та перепідготовки кадрів[1][3]. Також був членом Президії Ради колгоспів УРСР (1978—1982), членом наукової ради з проблем науково-технічного та соціально-економічного прогнозування при Президії Академії наук та Держплані УРСР (1979—1989), обирався делегатом III з'їзду колгоспників СРСР, XXIII та XXIV з'їздів КПУ[10]. З 1988 обіймав посаду проректора Інституту післядипломної освіти керівників і фахівців агропромислового комплексу Національного університету біоресурсів і природокористування[1][10]. У 1992 році отримав вчене звання професора[1]. У 1998 році балотуватися в народні депутати України, але невдало[11]. У 2002 році обраний почесним членом Національної академії аграрних наук України[10], у 2005 році став професором кафедри інноваційної діяльності Інституту[1]. Автор численних наукових праць, книг, статей[12]. Спеціалізується на проблемах ефективності сільськогосподарського виробництва, раціонального використання сільськогосподарських земель[1]. Виступає проти приватної власності на землю[13], закликаючи скасувати законодавчі норми про її приватизацію та продаж[14]. Активно висловлює свою громадянську позицію[2], зазначав можливість примирення з УПА[15], засуджував Путіна за розв'язування війни проти України[9], виступав на підтримку українських солдатів під час російського вторгнення в країну[16].
Є членом Організації ветеранів України[2], представляє інтереси підводників-чорноморців[18]. Має звання полковник запасу[19][10]. Є останнім з 42 осіб і єдиним нині живучим членом екіпажу підводного човна «Щ-215»[8][9]. Нагороди
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_03.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
