Через конфлікт з директором 8 березня 1936 був звільнений з Пулковської обсерваторії.
7 листопада 1936 був заарештований, а 25 травня 1937 засуджений[2] у зв'язку з «Пулковською справою» на 10 років тюрми. До травня 1939 відбував покарання у місті Дмитровськ-Орловський Курської області, потім етапований в Норильлаг НКВД (Норильськ, Дудинка). З січня 1940 переведений за станом здоров'я на Дудинську мерзлотну станцію, де працював геодезистом, навесні 1940 розконвойований, а в грудні того ж року призначений начальником мерзлотної станції.
25 січня 1941 , нібито за ворожу агітацію серед ув'язнених, засуджений повторно на 10 років позбавлення волі. Деякі пункти обвинувачення:[3][4]
під час бійки заявив, що «буття не завжди визначає свідомість»[5];
не згоден з висловлюванням Енгельса про те, що «Ньютон — індуктивний осел».[6]
Після суду був переведений в Норильськ і призначений на роботу на металургійний комбінат інженером Теплоконтролю.[7] Навесні 1943 за станом здоров'я був переведений на роботу в Геологічне управління Норильського комбінату інженером-геофізиком. До березня 1945 працював виконробом експедиції на Хантайському озері і начальником Північного магніторозвідувального загону Нижньо-Тунгуської геологічної експедиції.
14 грудня 1946 за клопотанням колег-астрономів звільнений умовно-достроково, як талановитий вчений, а 21 лютого 1958 повністю реабілітований.
У 1947 захистив докторську дисертацію на тему «Джерела зоряної енергії та теорія внутрішньої будови зірок».
1957 року одружився з вченою-археологом Козирєвою Риммою Василівною. У подружжя народилося двоє синів: Дмитро (1958) і Федір (1961).[8]
Основні наукові праці присвячені фізиці зірок, дослідженню планет і Місяця. Розробив теорію протяжних зоряних атмосфер і встановив ряд особливостей випромінювання, що виходить з них (1934, ця теорія була узагальнена С.Чандрасекаром і отримала назву теорії Козирєва—Чандрасекара). Розробив теорію сонячних плям при припущенні, що пляма перебуває у променевій рівновазі з навколишньою фотосферою. Виявив в спектрі темної частини диска Венери емісійні смуги, дві з яких були приписані молекулярному азоту (1953).
Отримав спектрограми місячного кратера Альфонс, що вказують на вихід газів (молекулярного водню і вуглецю) з центральної гірки кратера, що стало доказом вулканічної активності Місяця[9][10]. Явище вулканічної діяльності на Місяці як наукове відкриття внесено в Державний реєстр наукових відкриттів СРСР під № 76 з пріоритетом від 3 листопада 1958.[11]
Передбачив відсутність магнітного поля у Місяця за кілька років до перших космічних експедицій до нього (в 1959 це передбачення було підтверджено вимірами, зробленими станцією «Луна-1»). Виявив водень в атмосфері Меркурія (1963) на підставі порівняльного вивчення контурів ліній водню в спектрах Меркурія і Сонця. Зробив висновок про високу температуру (до 200 000 К ) в центрі Юпітера.
Розробив основи і успішно намагався підтвердити експериментальними даними фундаментальну теорію, що описує поведінку фізичного часу («Причинна механіка»). Приводом для роздумів про роль фізичного часу в житті зоряної матерії послужили оцінки енерговиділення зірками, яке не може пояснюватися термоядерними реакціями в них.
На його думку, "дзеркала з алюмінієвим покриттям виявилися здатними відображати і фокусувати «потоки часу». При дзеркальному відображенні ХІД часу, як псевдоскаляр, змінює знак. Тому Світ із зворотною течією часу повинен бути рівноцінний нашому Світові, відбитому в дзеркалі. ... Досліди показали, що відбиватися дзеркалом може тільки дія випромінюючих час процесів..."[12][13][14]
«Причинна механіка» і псевдонауковці
Останнім часом з'явилася велика кількість статей і праць, приписуваних Миколі Козирєву, а також посилань на неіснуючі роботи або неіснуючі твердження Миколи Козирєва. Часто в цих матеріалах, виконаних у містичному дусі, містяться «докази» існування таких явищ як «надсвітові сигнали», «торсіонні поля», «розум всесвіту»[15]. Подібних робіт Микола Олександрович Козирєв ніколи не видавав[16][17].
Избранные труды / Н. А. Козырев; [Предисл. А. Н. Дадаева, с. 5-48. Послесл. Л. С. Шихобалова, с. 410—431]; ЛГУ. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1991. — 443,[2] с. ISBN 5-288-00626-1
Козырев Н. А., Насонов В. В. Проблемы исследования Вселенной, Вып.9, (1980)
Тезисы диссертации на соискание ученой степени доктора физико-математических наук «Теория внутреннего строения звезд как основа исследования природы звездной энергии» / Ленинградский государственный университет. — Л., <1947>. — 4 с.
Внутреннее строение звезд на основе наблюдательных данных //Вестник Ленинградского университета. — 1948. — N 11. — С. 32 — 35.
↑Козирєв — один з персонажів книги «Норильські оповідання» Сергія Снегова: Норильские рассказы. Сергей Александрович Снегов. Москва, Издательство «Советский писатель», 1991
↑Проблемы исследования Вселенной, Вспыхивающие звезды: Труды симпозиума, приуроченного к открытию 2,6 м телескопа Бюраканской астрофизической обсерватории. Бюракан, 5-8 октября 1976 года. — Ереван, 1977, М. — Л. с.209-227.
Картина мира: наука, философия и религия. Материалы международной научно-практической конференции, посвященной 100-летнему юбилею астрофизика Н. А. Козырева. СПб.: «Европейский Дом», 2009.-262
Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Г. Козырев Николай Александрович // Астрономы. Биографический справочник. — Киев : Наукова думка, 1977. — С. 124-125. — 30000 прим.(рос.)
Посилання
www.nkozyrev.ru [Архівовано 10 Серпня 2011 у Wayback Machine.] — сайт, на якому міститься низка статей М.О.Козирєва з астрономії, астрофізики і так званої причинної механіки.
