Кольороутворювальна компонента

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад. (серпень 2022)

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (серпень 2022)

Кольороутворююча компонента — різновид складних органічних сполук, що використовуються в кольоровій фотографії для синтезу барвників під час кольорового проявлення^[1]. Кольорові компоненти в більшості випадків знаходяться безпосередньо в зонально-чутливих емульсійних шарах багатошарового хромогенного кольорового фотоматеріалу. Особливості будови та обробки таких фотоматеріалів не допускають дифузії кольороутворювальних компонентів у сусідні шари або в обробні розчини.

У кожен із трьох зонально-чутливих шарів хромогенних багатошарових фотоматеріалів (наприклад, кольорової фотоплівки) при виготовленні додаються компоненти, що утворюють кольори (кольороутворювальні компоненти). Відновлення металевого срібла під час процесу проявлення супроводжується окисненням, продукти якого взаємодіють з кольороутворюючою компонентою, утворюючи нерозчинний у воді барвник. Через те, що в різні шари додаються неоднакові компоненти, в них синтезуються барвники різних кольорів, додаткових до кольору випромінювання, що експонував дану емульсію. Тому негативне зображення за кольором додатково до знятого об'єкта: людська шкіра має зелений відтінок, а зелена рослинність виглядає пурпурною. Під час фотодруку відбувається аналогічне звернення, тому за рахунок цього кольори на позитиві відповідають вихідним.

У перших кольорових фотоматеріалах використовувалися так звані гідрофільні компоненти, що легко розчиняються в фотоемульсії в процесі її виготовлення. Однак, надійно ізолювати проникнення таких компонентів у сусідні шари фотоплівки було практично неможливо, тому ранні плівки страждали на недоліки кольороподілу, що спотворювали кольоропередачу. У другій половині XX століття більшість виробників фотоматеріалів розв'язали проблему за допомогою гідрофобних кольороутворювальних компонентів. Це дещо ускладнило технологію, оскільки зажадало механічного подрібнення нерозчинних в емульсії компонентів, проте різко покращило відтворення кольору.

Пошук відповідних кольороутворювальних компонентів залишався ключовим завданням при вдосконаленні кольорових фотоматеріалів аж до цифрової революції. Крім точності кольороутворюваних барвників і досконалості кольору, від кольороутворювальних компонент залежить також архівна стійкість одержуваного зображення. Найперші кольорові фотокіноплівки та фотопапери були в цьому сенсі настільки недосконалі, що не збереглося майже жодних кольорових фотографій 1940-х років, які за кілька років вицвітали навіть без впливу світла. Нині прийнято розрізняти 4 покоління кольорових фотоматеріалів, останнє з яких має заявлену стійкість у 50 років, майже порівнянну з чорно-білим срібним фотодруком.