Колючі чагарники та ліси Північно-Західної Індії
Колючі чагарники та ліси Північно-Західної Індії (ідентифікатор WWF: IM1303) — індомалайський екорегіон пустель і склерофітних чагарників, розташований в Пакистані та Північно-Західній Індії[2].  ГеографіяЕкорегіон колючих чагарників та лісів Північно-Західної Індії охоплює низовини і пагорби, розташовані на території Пакистану та Північно-Західної Індії. На півдні він охоплює західну половину Гуджарату (за винятком гори Гірнар[en]), після чого тягнеться на північ до Раджастхану (на схід до гір Араваллі), охоплює більшу частину штатів Хар'яна і Пенджаб), після чого, доходячи до передгір'їв Гімалаїв, повертає на захід, у Джамму і Кашмір. В Пакистані екорегіон охоплює більшу частину провінції Пенджаб, а також крайній схід Хайбер-Пахтунхви та частину провінцій Белуджистану та Сінду. Пустеля Тар, пустеля долини Інду та сезонні солоні болота Качського Ранну з усіх боків оточені екорегіоном колючих чагарників та лісів Північно-Західної Індії. На захід від регіону поширені склерофітні рідколісся Белуджистану, на північ — гімалайські субтропічні соснові ліси, на північний схід — вологі листяні ліси долини верхнього Гангу, а на схід — сухі листяні ліси Катхіавар-Гіру. КліматВ межах екорегіону переважає напівпустельний клімат (BSh за класифікацією кліматів Кеппена) або пустельний клімат (BWh за класифікацією Кеппена). Середньорічна кількість опадів становить 500-600 мм. Наприкінці липня та в серпні, під час сезону мусонів, трапляються сильні зливи і грози. У найспекотніші місяці температура може перевищувати 45 °C, а взимку температура може опускатися нижче 0 °C. ФлораРаніше основними рослинними угрупованнями екорегіону були сухі листяні ліси, однак внаслідок інтенсивного сільського господарства, перевипасу худоби та вирубки лісів вони деградували. Наразі в екорегіоні поширені колючі ліси та рідколісся, в яких переважають сенегальські акації[en] (Senegalia senegal) та білокорі акації[en] (Vachellia leucophloea), висота яких рідко перевищує 6 м. Серед інших дерев, поширених в регіоні, слід відзначити дерево гаф (Prosopis cineraria), цейлонські каперці[en] (Capparis zeylanica), різні види сальвадори[en] (Salvadora spp.), карісси[en] (Carissa spp.), голонасінника[en] (Gymnosporia spp.), гревії[en] (Grewia spp.) та гарденії (Gardenia spp.). Також в регіоні поширені склерофітні ліани, зокрема різні види трагії[en] (Tragia spp.), рівеї[en] (Rivea spp.), тіноспори[en] (Tinospora spp.), винограду (Vitis spp.) та перістрофії[en] (Peristrophe spp.). На південно-західних схилах гір Араваллі поширені листяні ліси, де ростуть повислі аногейсуси[sv] (Anogeissus pendula), бенгальські айви (Aegle marmelos), пильчасті босвеллії[en] (Boswellia serrata), золотий дощ (Cassia fistula), дрібноцвіті мітрагіни[en] (Mitragyna parviflora), коромандельські ебенові дерева[en] (Diospyros melanoxylon) та непальські індигові дерева[en] (Wrightia tinctoria). У посушливих місцевостях колючі рідколісся переходять у напівпустельні склерофітні чагарникові зарості, де домінують різні види молочаю (Euphorbia ssp.). Також в цих місцевостях ростуть дикі жужуби[en] (Ziziphus nummularia), білокорі акації (Vachellia leucophloea), сенегальські акації (Senegalia senegal), повислі аногейсуси (Anogeissus pendula) та дзвоникові мімози[en] (Dichrostachys cinerea). На бідних ґрунтах біля підніжжя скелястих пагорбів ростуть різні види кассії (Cassia spp.) та бутеї[en] (Butea spp.). На солончакових ґрунтах ближче до узбережжя ростуть сальвадори (Salvadora spp.) та тамарикси (Tamarix spp.), а у найбільш засолених місцевостях рослинність відсутня. ФаунаНезважаючи на знеліснення, в екорегіоні продовжують мешкати різноманітні тварини. Загалом в регіоні зустрічається близько 90 видів ссавців. Серед великих травоїдних тварин слід відзначити нільгау (Boselaphus tragocamelus), індійську газель або чінкару (Gazella bennettii), чотирирогу антилопу (Tetracerus quadricornis) та гарну (Antilope cervicapra), а також хижаків — індійського леопарда (Panthera pardus fusca), звичайного каракала (Caracal caracal schmitzi), барвистого кота (Felis lybica ornata), очеретяного кота (Felis chaus), плямисто-рудого кота (Prionailurus rubiginosus), азійського вовка (Canis lupus pallipes), звичайного шакала (Canis aureus), білоногу лисицю[en] (Vulpes vulpes pusilla), бенгальську лисицю (Vulpes bengalensis) та смугасту гієну (Hyaena hyaena). Також в регіоні зустрічаються різноманітні дрібні ссавці, зокрема індійські зайці (Lepus nigricollis), індійські піщанки (Meriones hurrianae), індійські голостопки (Tatera indica) та індійські їжатці (Hystrix indica). В межах екорегіону зустрічається понад 400 видів птахів. Серед них слід відзначити майже ендемічних рудогузих приній (Laticilla burnesii) та білокрилих синиць (Machlolophus nuchalis), а також рідкісних індійських дрохв (Ardeotis nigriceps) та індійських флоріканів (Sypheotides indicus). Також в регіоні мешкають чубаті павичі (Pavo cristatus), індійські токо (Ocyceros birostris) та пурпурові маріки (Cinnyris asiaticus). Багато птахів, зокрема строкаті зозулі (Clamator jacobinus), є перелітними і прилітають до регіону перед початком сезону дощів. ЗбереженняОцінка 2017 року показала, що 20 150 км², або 4 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Природоохоронні території включають: Національний парк антилопи гарни[en], Національний парк Калесар[en], Національний парк Султанпур[en] в Індії, а також Національний парк Кіртхар та Національний парк Лал-Сухарна в Пакистані. Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
