Кононенко Мусій Степанович

Мусій Степанович Кононенко
Псевдонім	М. Школиченко, Неваршавський, М. Дядько[1]
Народився	22 серпня (3 вересня) 1864(1864-09-03) Турівка, Полтавська губернія (нині Київська область, Україна)
Помер	14 червня 1922(1922-06-14) (57 років) Нові Санжари, УСРР
Громадянство	Російська імперія →  УНР
Національність	українець
Діяльність	поет, прозаїк, драматург, громадський діяч
Сфера роботи	література[2], поезія[2] і проза[2]
Знання мов	українська
Мова творів	українська, російська
Роки активності	1880–1920
Magnum opus	збірка «Хвилі»
Конфесія	православ'я
Кононенко Мусій Степанович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

|Ukrcenter= |Примітки=

Мусі́й Степа́нович Кононе́нко (22 серпня (3 вересня) 1864(18640903), село Турівка, Прилуцький повіт, Полтавська губернія — 14 червня 1922, Нові Санжари) — український поет і прозаїк, учасник літературного гуртка «Плеяда», активний діяч кооперативного руху та Братства тарасівців.

Його донька — Харитя Кононенко, визначна громадська діячка.

Народився в родині колишнього кріпака, освіту здобув самотужки. З дитинства працював у наймах і прислузі. Через крайні матеріальні недостачі Мусій не міг скінчити навіть сільської школи та вдовольняв жадобу знання самоосвітою, з книжок. Відбувши військову службу, Кононенко оселився в Києві, працював в управлінні Південно-Західної залізниці. Пізніше кілька років господарював на селі.

1905 року був ув'язнений.

1913 року переїжджає до Лубен, де до 1917 року працює інструктором кооперації. В той же час брав участь у роботі місцевого видавництва «Метелик», яке випускало невеликі белетристичні і науково-популярні книжечки для народу. Тут випустив свої твори: поеми «Мати», «Свекруха», легенду «Покута», збірку віршів «Хвилі». 1914 року видав книжку «Кооперативи Лубенського повіту», де подав чимало цінного матеріалу з життя та побуту селян.

1917 року його обрано членом правління Полтавського кредитного союзу кооперативів, так званого Союзбанку, і письменник переїжджає до Полтави.

Після встановлення в Полтаві радянської влади був заарештований, кілька місяців провів в ув'язненні, звідки вийшов хворим на сухоти.

Наприкінці життя був управляючим Зіньківським відділом спілки кредитових і ощадних товариств — 1919 рік; співробітником Полтавської губсільсекції губспілки — 1921 рік^[1].

На початку 1922 року дружина перевезла смертельно хворого письменника до Нових Санжар, де він невдовзі й помер.

	О, Боже правий, дай надію І сподівання дай мені, Що я хоч духом не зотлію В далекі ті, ясні ті дні. Що привіта хоч дух Вкраїну В тому веселому раї, І за гірку життя годину Уп'ється радістю її!
— Мусій Кононенко, «Елегія»

Почав писати вірші у шістнадцятирічному віці, вперше опублікувався 1883 року, видавши у Києві поему «Нещасне кохання». До раннього періоду творчості належить «Ліра» (К., 1885) — збірник поезій, «Москаль, змій та царівна» (1889), «Княгиня-кобзар» (К., 1889) та «З Богом не змагайсь» (К., 1895; в подальшому казка видавалась у складі збірок під назвою «Багатий Марко»^[1]). Але далеко більша частина поетичних і прозових творів Кононенка друкувалася в Галичині, в часописах «Зоря», «Правда», «Дзвінок», «Літературно-науковий вістник». В подальшому був автором збірок поезій «Струни» (1908), «Хвилі» (кн. 1—6, 1917–1918). Серед віршів Кононенка є кілька, які були покладені на музику та стали піснями: «За нелюбом» («Одружили мене силою»), «Вечір» («Сховалось сонце за горою»).

В художній прозі працював у жанрах оповідання, повісті, роману. Писав як українською мовою, так і російською (здебільшого в дусі натуральної школи), котрою володів досконало. До прозової творчості Кононенка належать оповідання «Злодій», «Вихрестка» (в основу сюжету ліг дійсний випадок із життя), «На побивку» (з солдатського побуту); нариси «Значні люди на селі» (змодельовані цікаві народні типажі); повісті «На волі» (незакінчена архівна повість), «Наталка» (на тему праці інтелігента-народолюбця на селі), «Між народ», «На селі» (1898), «Буденне життя» (1902); роман «Свобода» (1913 року було закінчено дві частини; перша назва роману — «Пани і мужики») тощо. 1918 року було відомо, що в Полтаві готується до виходу роман «Свобода» та збірка оповідань і повістей. Проте їхня доля не відома.

Окрему цікавість становить праця «Оповідання про Т. Шевченка: 3 народних уст» (1892) та нарис «На Шевченковій могилі» (1894).

Як драматурга Мусія Кононенка представляє його рукописна спадщина, яка створена здебільшого в «легких» жанрах — жарт-одноактівка «Верховодниці» (про буцімто впроваджуваний «згори» новий матріархат), російськомовна комедія ситуацій «Зизи и Мизи» (передбачена майбутня проблема співіснування в «комуналках» — дорослі, діти, тварини, стара діва), драма на дві дії «Сон іменинника»(1913, історія розбитого подружнього життя), початки побутової п'єси «Остап Скорина» (дія відбувається на Полтавщині в родині заможного козака), віршована п'єса з умовною назвою «Ідія» тощо^[1].

У селищі Нові Санжари провулок Надії Курченко перейменували на провулок Мусія Кононенка.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Кононенко Мусій Степанович

• Підбірка матеріалів про Мусія Кононенка^{[недоступне посилання]}
• Анатолій Чернов — «Моя Вкраїно, мій ти раю..». Матеріали до біографії письменника-«плеядівця» Мусія Кононенка
• Кононенко М. Казки / Мусій Кононенко. — Вишневе : КП ВД «Педагогіка», 1997?. — 32, 1 с., включ. обкл. : іл. [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]

• В. І. Марочко. Кононенко Мусій Степанович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 32. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Н. Л. Калениченко, П. П. Ротач. Кононенко Мусій Степанович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
• Кононенко М. Спогади / Упоряд., передмова, примітки та літ. редагування П. П. Ротача. — Полтава: Вид-во «Полтава», 1998. — 184 с.