Являють собою невеликі усні оповідки, мета яких — налякати слухачів. Розповідались у ночі, при світлі ліхтарика чи свічки; одна (зазвичай, найстарша) дитина «ініціювала» «вечори читання» страшилок, тоді усі охочі могли послухати їх.
Людська м'ясорубка — часто вбудована в диван або взагалі в яке-небудь сидіння. Перемелює людей на фарш, який потім їдять або продають.
Предмет-шкідник — втіленням зла може бути будь-яка річ повсякденного вжитку (телевізор, штори, картина, пляма на шпалерах, простирадло), аж до деталей одягу (колготки, рукавички, чоботи). Нерідко предмет-монстр виділяє характерний колір (переважно чорний або червоний).
Порушена заборона — героя попереджали щось не робити, а він це робить і страшно розплачується. Мотив, взагалі характерний для казок, а для дитячого фольклору, особливо, бо заборони й повчання дорослих часто втілюються саме в таку форму.
Потойбічний транспорт (автобус, потяг, автомобіль) — зазвичай чорного кольору і з'являється вночі або пізно ввечері. Той хто сів на такий гірко про це пошкодує. Буває, втім, і інверсія, коли до самотнього водія нормальної машини сідає моторошний пасажир.
Міліціонер — у більшості сюжетів втручання міліціонера означає або знищення джерела страху, або принаймні пояснення його природи.
Садистські віршики
Вони ж «садюшки». Жанр дитячого фольклору з елементами чорного гумору. Виник в Радянському Союзі у 1970-х роках, пік популярності припав на останню чверть XX століття[7]. Віршики складаються з чотирьох, іноді двох рядків, і є переважно анонімними. Їх зміст часто побудований на порушенні заборони дорослих, і так чи інакше пов'язаний зі смертю. Комічний ефект у «садюшках» заснований на суперечності між поведінкою і почуттями його героїв та усталеними моральними нормами й принципами; високі цінності й уявлення профануються і нейтралізуються надмірними перебільшеннями, доведеними до абсурду.
Явище «садистських віршів» не є чимось суто російським чи українським, подібні елементи дитячого чи шкільного фольклору можна зустріти і в інших країнах світу. Зокрема у Німеччині поширені дворядкові віршики подібної стилістики, наприклад «Alle Kinder stehen vor dem Abgrund Außer Peter, der geht noch 'nen Meter» («Усі діти стоять перед проваллям, лише не Петер, він попереду нього на один метр»).
Цілком і повністю даного жанру присвячений альбом Красной Плесени «Маленький мальчик и другие пионерские куплеты».
Гіпотезу про походження садюшок призводить Карен Налбандян у своїй книзі «Исторические байки», опус «История одного жанра».
Табірні пісні
Народні, а також улюблені народом або перероблені авторські пісні, що виконувалися дітьми в піонерських таборах, в походах і просто у дворах. Жанр не має суворих меж, він ввібрав і авторську пісню («Милая моя, солнышко лесное»), і лірику про дитячу любов («Все косы твои да бантики»), і хуліганські варіації («Смуглянка», «Ёкарный бабай, чудище лесное», «И нет нам покоя ни ночью ни днём»).
↑Гребенюк А. В. Міф у контексті сучасної масової культури. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – «Філософська антропологія, філософія культури». – Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України. – Київ, 2019.
Близьким до міських легенд є «підлітковий», «дитячий» або більш відомий «піонерський фольклор», у якому простежуються елементи розкладеного міфу. Здебільшого це «страшилки», засновані на архетипових образах, події яких відбуваються в сучасності, тобто міському середовищі.
