Користувач:Наталія Гафинець

#biblio2021 Софія Михайлівна Малильо^[1] ( народилася 3 грудня 1926, тоді (Вишні Верецьки, Чехословаччина)  зараз Верхні Ворота, Закарпатська область, Україна — померла 16 жовтня 2015 ^[2]) — поетеса, громадська діячка.

Народилася в бідній селянській родині Михайла та Марії Малилів. При народжені їй дали одночасно два імена. На чеському метричному уряді була зареєстрована як Жофія Малілова (Zofie Malilova) – чеською мовою, а в реєстрі греко-католицької парафії Гафія Малильо – українською мовою.

В 1934 році пішла в школу у рідному селі Вишні Верецькі. Закінчивши початкову школу, навчалася українській гімназії м. Модражи в Чехії, поблизу Праги, куди її в 1937 році, як най здібнішу ученицю, направив директор Вишне-Верецької  школи Йосип Баланчук. Там вона навчалася до літа 1948 року. Події Другої світової війни закинули Софію Малильо до Західної Німеччини. Після закінчення війни зразу повернулася на закарпаття. Середню освіту завершила в 1945-1947 роках вже в радянській школі в місті Свалява, отримавши золоту медаль. У 1947 році вступила в Львівський державний університет ім. Івана Франка на факультет французької мови.

2 листопада 1948 році на другому курсі її заарештували без судового слідства зі звинуваченням у державній зраді за статтею 54-1а Кримінального кодексу УРСР. Підставою для такого дивного і водночас жахливого звинувачення послужила інформація , що в роки війни дівчина перебувала на західно-німецькій території.  В  1949 році заочно в Москві, комісією ОСО, остаточно було засуджено за статтею 54-4 ( «Сприяння світовій буржуазії») Кримінального кодексу УРСР засудили до 10 років виправно-трудових таборів без конфіскації майна через його відсутність у обвинуваченої. У 1954 році через фізичну неможливість нормального існування її перевезли інвалідом з Колими до тайшетських таборів в Іркутській області. Софія Малильо була звільнена  з таборів  із повною реабілітацією на підставі постанови Комісії Президії Верховної Ради СРСР від 5 липня 1956 року. Після звільнення з таборів Софія поновилася на другий курс на навчання і в 1960 році закінчила Львівський  університет з червоним дипломом.

Після закінчення вузу Софія Михайлівна Малильо  працювала вчителем у сільських школах Закарпатської, Запорізької, Вінницької та Черкаської областей та 5 років у Дрогобицькому педінституті ім. Івана Франка.

У 1990 році Софія Малильо повернулася на Закарпаття і проживала в м. Мукачево.

Софія почала писати вірші з 12 років, навчаючись в Українській гімназії в Морджанах. Перший її вірш був опублікований на сторінках газети «Нова Свобода» 15 лютого 1939 року, ч. 34, редактором якої був Іван Рогач. Твори, які були написані на засланні не збереглися. Починала писати вірші ще до вій­ни, але обставини життя припинили її творчість. Справжня поетична творчість розпочала­ся 19 січня 1990 році, тобто на 64-у році її життя. Початковий його період тривав інтенсивно, але з переривами, 4 роки: 1990-1993. Було  в Софії відчуття, що молодість уже позаду, де все це вона відтворила у вірші «Молодість». Всі думки та настрої тих років – у віршах «Самотність», «Туга». «Львову». Вірш-заклик агітаційного характеру «Устань і далі йди». У її творах показано характерність рис борців за незалежність України – непохитність переконань та твердість волі.

У 2008 р. Софія Малильо надала сайту «Мислене древо»^[3] дозвіл розмістити збірку поезії «Надія» (Львів. : 2008 р. – 348 с.)

Патріотичну лірику Софії Малильо вивчають на годинах літератури рідного краю в Ужгородській лінґвістичній гімназії ім. Т. Г. Шевченка.

Основні теми її творчості: любов до України, звертання до героїчно-трагічних сторінок історії України, прослава Бога та видатних постатей, проблеми рідної мови, описи природи та заклики до її збереження, заклики до актив. громадян. позиції українців, ліричне світовідчуття. Хоч багато в її віршах мотивів страждання й горя, однак струменіє з них палка любов до життя.

Її правдива життєлюбна лірика мало відома не тільки в Україні, а й на рідному їй Закарпатті. Хоч пані Софія залишила по собі 6 поетичних збірок, які наявні лише в 10 бібліотеках області. А збірки «Через терни до зір» взагалі нема в книгозбірнях. Єдиний примірник зберігається у музеї-кімнаті школи села Верхні Ворота з дарчим надписом "Сільській бібліотеці В. Воріт на добру згадку від Софії Малильо", 6.12. 2003».^[4]

• 2009 р. - нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня за активну громадську та наукову діяльність.

• 2012 р. - Дипломантка 16-го Всеукраїнського літературно-краєзнавчого конкурсу ім. М. Ут­риска.

• 2013 р. - Лауреатка міської літературної премії ім. Ю. Мейгеша за збірку поезій "Від Тиси до Дінця".

• Була членом Всеукраїнського товариства політ­в’язнів та репресованих, Всеукраїнське об’єднання письменників Бойківщини.

• Закордонні публікації підтверджують упослідження громадянки тодішньої Чехословаччини в СРСР після того, як вона повернулися з Чехії, де перебувала з 1937 до 1944 р. на навчанні в Українській реальній гімназії у Модржанах. Софія Малильо – єдина жінка із Закарпаття, ім’я якої занесено до книги «Українська жінка у визвольній  боротьбі 1940–1950 рр.»^[5].

• 3 грудня 2020 року славній поетесі, верховинці-мучениці з села Верхні Ворота виповнилося б 94 роки. Закарпатці, що знайомі з її долею й поезією, називають її закарпатська Леся Українка.
• 1 вересня 2021 р. патріотична громада села Верхніх Воріт установила на школі меморіальну дошку, де школу назвали іменем поетеси Софії Малильо.^[6] Відкриття та освячення відбудуться , о 9-й годині, на урочистій лінійці біля школи.

1994 р. (Ужгород) - "Іди і вір"

1999 р. (Детройт-Ужгород) - "Воскресіння пам'яті"

2006 р. - 2007 р. (Львів) - "А душа її - жива"

2008 р. (Львів) - "Надія".

2009 р. (Львів) - "Від Тиси до Дінця"

2020 р. (Ужгород) - "Кухоль щастя"^[7]

Збірка віршів «Через терни до зір» в єдиному примірнику зберігається у музеї-кімнаті школи села Верхні Ворота з дарчим надписом «Сільській бібліотеці В. Воріт на добру згадку від Софії Малильо, 6.12. 2003».

1. ↑ Малильо Софія Михайлівна — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 19 жовтня 2021.
2. ↑ На Закарпатті померла відома поетеса. Трибуна (укр.). 19 жовтня 2015. Процитовано 19 жовтня 2021.
3. ↑ Софія Малильо - українська поетеса. www.myslenedrevo.com.ua. Процитовано 2 листопада 2021.
4. ↑ Одіссея «забутої громадянки» Софії Малильо має завершитися увіковіченням її пам’яті на рідній землі. Медіацентр (укр.). 3 грудня 2020. Процитовано 25 жовтня 2021.
5. ↑ Nadii︠a︡ Mudra - Пошук Google. www.google.com. Процитовано 25 жовтня 2021.
6. ↑ Школу у Верхніх Воротах назвали іменем поетеси Софії Малильо (ФОТО) @ Закарпаття онлайн. Закарпаття онлайн. Процитовано 25 жовтня 2021.
7. ↑ «Кухоль щастя» таки дійшов до читача | Новини Закарпаття. novzak.uz.ua. Процитовано 19 жовтня 2021.