Користувач:AndrDroid/ЧернеткаАндрій Кожушина – уродженець Маріуполя, до повномасштабного вторгнення навчається на енергетичному факультеті Приазовського державного технічного університету (ПДТУ) . На початок війни він мешкав на околицях Кальміуського району Маріуполя. 24 лютого 2022 року він прокинувся близько 10-ї ранку і, почувши про початок війни лише з повідомлення у студентському чаті, описав свій стан як «розгубленість», а не шок. Згодом окупанти майже одразу відключили світло й зв’язок у його районі, і Андрій тимчасово переїхав до хрещеної, де до 4 березня ще було електропостачання й інтернет Понад рік під окупацією Андрій не сидів без діла: уже з квітня 2022 року він долучився до мережі партизанського спротиву в Маріуполі. Він відстежував переміщення російської військової техніки, фотографував документи й колаборантів і надсилав все це до Телеграм-каналу «Маріуполь.Спротив». Крім того, Андрій таємно відвідував зруйнований корпус університету: робив там світлини й відео, виносив документи відсутніх студентів і викладачів, ідентифікував «викладачів-зрадників». Живучи поруч із російським «поштовим відділенням» окупантів, він навіть зламав їхні паролі та скачав базу даних – тисячі документів, які також передав у Спротив При цьому життя під обстрілами було надзвичайно небезпечним. Зокрема, у квітні 2022 року Андрій, повертаючись із пораненою, незнайомою йому людиною, зазнав атаки ворожого снайпера:
Наприкінці лютого – на початку березня 2023 року Кожушина усвідомив, що перебувати в Маріуполі надто небезпечно: дізнався, що росіяни занесли його до «чорного списку» – розцінювали як терориста чи екстреміста. Для нього могли передбачати арешт до 15 діб або навіть передачу до фільтраційного табору в Донецьку чи Ростові з висуненням звинувачень «у тероризмі», що тягнуло до 8–15 років ув’язнення. Тож 6 березня 2023 року Андрій нарешті виїхав із міста з допомогою міжнародних волонтерів. Цього дня він разом із ще одним студентом та жінкою з дитиною виїхав автівкою через Новоазовськ та Ростов-на-Дону до кордону з Україною (Маріуполь – Новоазовськ – Ростов-на-Дону – кордон) Далі, він пройшов коридором через контрольні пункти Росія–Білорусь–Україна і на початку весни дістався Дніпра У Дніпрі Андрій відновив навчання в релокованому ПДТУ та поступово влаштувався в новому житті. За повідомленнями ЗМІ та університетських ресурсів, він продовжує навчання на 3 та 5 курсі, отримав місце в студентському гуртожитку і навіть влаштувався на роботу в ПДТУ (секретарем Приймальної комісії та секретарем Навчально-наукового інституту сучасних технологій). Крім того, Андрій обійняв посаду голови Студентського Сенату університету. Як зазначає офіційний сайт ПДТУ, 10 квітня 2025 року як голова Сенату він брав участь у відкритому діалозі з представниками Міністерства освіти і науки, де обговорював актуальні питання студентства і встановлював контакти з лідерами студентського самоврядування інших вишів. Зауважимо, що в інтерв’ю журналістам він підтверджував: продовжує вчитися одразу на двох факультетах (Соціально-гуманітарному та Факультеті інформаційних технологій) та суміщати роботу в Приймальній комісії з додатковою посадою в Навчально-науковому інституті сучасних технологій. Історія Андрія Кожушини неодноразово висвітлювалася в ЗМІ. За останні роки він давав інтерв’ю регіональним, національним та навіть міжнародним виданням, де розповідав про своє життя під окупацією. Зокрема, матеріали про його діяльність вийшли на сайтах 0629.com.ua, у національному телеканалі 24tv.ua та ESPRESO.TV, на порталі "Суспільне.Донбас", "Суспільне.Дніпро", "Суспільне.Новини" та в інших медіа. В усіх публікаціях та інтерв'ю він детально описував, як рік жив у Маріуполі під обстрілами, якою інформацією ділився з українським Спротивом і чому змушений був шукати порятунку в евакуації. Водночас у відкритих джерелах наразі немає згадок про якісь офіційні державні нагороди чи відзнаки, присвоєні йому — натомість його внесок відзначають у журналістських нарисах і студентських матеріалах nsju.dp.ua Публічні активності: Андрій Кожушина зокрема бере участь у заходах студентського самоврядування та виступах в медіа, що добре задокументовані. Власних відкритих заяв у соцмережах він поки не робив, або ж вони не набули широкої уваги. Відомо, що його історія стала одним із символів маріупольського спротиву і досі наводиться як приклад мужності молоді, яка не здалася під час окупації.
Джерела:
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
