Корпорація авіаційної промисловості Китаю
Корпорація авіаційної промисловості Китаю (кит.: 中国航空工业集团公司, англ. Aviation Industry Corporation of China, AVIC) — це китайський державний оборонний авіаційний конгломерат зі штаб-квартирою в Пекіні, контроль за яким здійснює Комісія Держради з нагляду та управління державним майном Китаю. Корпорація AVIC, заснована 1951 року, є найбільшим в Китаї авіаційним науково-промисловим конгломератом, відповідальним за виробництво практично всіх внутрішніх військових літаків, БПЛА та гелікоптерів, а також широкого спектру цивільних літаків та інших авіаційних виробів. Станом на 2023 рік в AVIC працювало 386 000 співробітників, її загальні активи були оцінені в 1,27 трильйона юанів (179 млрд доларів США). Її загальний операційний дохід 2022 року становив 555 мільярдів юанів (78 мільярдів доларів США), а чистий прибуток — 18,93 млрд юанів (2,66 млрд дол. США). Корпорація контролює 86 лабораторій і центрів прикладних досліджень, зокрема 33 науково-дослідні інститути, 32 технологічні центри міністерств та підприємств, вісім центрів технологічних інновацій.[2] Станом на 2021 рік AVIC посідала 140 місце в рейтингу Fortune Global 500, мала понад 100 дочірніх компаній.[3] Корпорація активно співпрацює з міжнародними авіаційними компаніями: її дочірні компанії мають спільні підприємства, іноземні активи, угоди про ліцензоване виробництво, технічне обслуговування та інші форми співпраці з такими компаніями як Boeing, Airbus, Bombardier, Safran, Goodrich, Sikorsky, Rolls-Royce, Pratt & Whitney, UTC, GE та Honeywell.[2] Історія розвитку  AVIC виводиться із «Міністерства машинобудування» (ММ), яке було засноване 1951 року під егідою Міністерства оборони Центральним народним урядом Китайської Народної Республіки.[2] Уряд прийняв «Рішення про будівництво авіаційної промисловості», що ознаменувало офіційне створення авіаційної промисловості в Китаї. Протягом першої п'ятирічки (1953—1957 рр.) держава інвестувала значні кошти в розвиток ММ: створила низку авіаційних технікумів й університетів, побудувала 13 основних системоутворюючих підприємств, створила систему авіаційного виробництва і систему підготовки кадрів, що дозволило авіаційній промисловості швидко завершити перехід від ремонту до виробництва. Були створені науково-дослідні інститути матеріалів, технічної розвідки, льотних випробувань, а також конструкторські кімнати для літаків, двигунів та авіаційних приладів, авіації та 22 проектно-дослідницькі інститути. Ці заходи дозволили авіаційній промисловості КНР змінити пріоритет з підтримки літаків, переважно радянських, на виробництво власної продукції. Протягом 1960-х і 70-х років сфера діяльності MM розширилася на спеціалізовані літаки й гелікоптери, серед них навчально-тренувальний літак CJ-6, гелікоптер Z-5, штурмовик Q-5, винищувачі J-7, легкий бомбардувальник H-5, транспортний літакY-7 і літак раннього попередження KJ-18, перші авіаційні двигуни WP-7A.[4] Хоча акцент робився на випуск військових літаків, компанія також розробляла цивільні літаки, зокрема 1980 року було завершено створення пасажирського літака Shanghai Y-10.[2]   Після приходу до влади Ден Сяопіна наприкінці 1970-х років MM було реорганізовано в Міністерство аерокосмічної промисловості і передано з Міністерства оборони до Державної ради.[5] За цей час КНР випустила 20 моделей цивільних літаків, а також великий транспортний гелікоптер Z-8. У 1980-х роках авіаційна промисловість Китаю почала розширюватися на міжнародному рівні. 1985 року було досягнуто угоди з McDonnell Douglas про виробництво 25 авіалайнерів MD-82 у Шанхаї. 1993 року була створена AVIC шляхом поділу Міністерства аерокосмічної промисловості на Корпорацію авіаційної промисловості Китаю (AVIC) та Китайську аерокосмічну корпорацію (CASC) з передачею їх під управління Комісії з питань науки, технологій та промисловості національної оборони (COSTIND). Це поклало початок трансформації авіаційної промисловості Китаю в корпоративну діяльність. 1999 року AVIC була додатково розділена на AVIC I та AVIC II. Завданням AVIC I було розроблення великих літаків, таких як бомбардувальники (H-6, JH-7), середні комерційні літаки (ARJ-21) та винищувачі (J-7, J-8, J-10, J-11 та JF-17), тоді як AVIC II відповідала за менші літаки та гелікоптери.[4] .jpg)   Це роз'єднання тривало до 2008 року, коли дві компанії AVIC знову об'єдналися в одну компанію, яка була передана під юрисдикцію Міністерства промисловості та інформаційних технологій. 2009 року об'єднана AVIC стала першою оборонною компанією КНР, яка увійшла до списку Fortune Global 500.[2] 2011 року перший китайський літак-невидимка, винищувач J-20, вироблений Chengdu Aircraft Industry Group компанії AVIC, здійснив свій перший політ.[6] Наприкінці липня 2017 року Державна рада оголосила про план впровадження структурних змін у кількох важливих державних підприємствах, зокрема в AVIC. У січні 2018 року AVIC стала компанією з обмеженою відповідальністю, яка тепер повністю належить Комісії Держради з нагляду та управління державним майном Китаю, централізуючи повноваження Державної ради щодо фінансування та кадрових рішень.[7]
Поле діяльності й виробиZ-20 J helicopter.jpg AVIC — це організація з широким спектром діяльності, який поширюється за межі авіаційної інженерії та досліджень. Її основні сфери діяльності: військова та цивільна авіація, промислове виробництво та сучасні послуги. Основна продукція AVIC у сфері військової авіації — це винищувачі, винищувачі-бомбардувальники, бомбардувальники, транспортні, тренувальні, розвідувальні літаки, гелікоптери, безпілотні та інші літальні апарати літальні апарати. Вона також розробляє ракети класу «повітря-повітря», «повітря-поверхня» та «поверхня-повітря».[9] Найуспішніші представники військової авіації AVIC — це бойові літаки J-10, J-11, J-15, J-16 та J-20, великий транспортний літак Xi'an Y-20 Kunpeng, ударний гелікоптер Z-10, середній багатоцільовий гелікоптер Z-20, бомбардувальники серії H-6 та безпілотний літальний апарат «Вінг Лонг».[10] Через свої різні дочірні компанії AVIC виробляє значну частину апаратного та допоміжного обладнання: численні компоненти авіоніки та керування польотом, системи зв'язку, навігації, автопілоти, електромеханічні компоненти для електропостачання, подачі палива, гідравліки, контролю повітряного середовища, протипожежного захисту та боротьби з обмерзанням.24 AVIC також займається фундаментальними та прикладними дослідженнями, авіаційними льотними випробуваннями, технічним обслуговуванням літаків, навчанням пілотів.[11] У сфері цивільної авіації AVIC випустила численні цивільні літаки, гелікоптери та аерокосмічні системи, серед яких пасажирські літаки серії MA60, 600 та 700, цивільний вантажний літак MA600F, приватний бізнес-літак Cirrus Vision SF50, багатофункціональний літак Y-5 та гідроплан HO300. Вона виготовляє малорозмірні БПЛА26, цивільний БПЛА дистанційного зондування Harrier Hawk, персональний БПЛА Aries. Як і у галузі військової авіації, AVIC також створює широкий спектр допоміжних систем та обладнання для цивільної авіації.[11] Дочірні компанії
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
