Костичев Павло Андрійович

Павло Андрійович Костичев
рос. Павел Андреевич Костычев
Портрет роботи Миколи Ґе
Народився	12 (24) лютого 1845(1845-02-24) с. Карнаухово
Помер	21 листопада (3 грудня) 1895(1895-12-03) (50 років) Санкт-Петербург
Поховання	Нікольський цвинтар Олександро-Невської лавриd
Країна	Російська імперія
Діяльність	хімік, геолог, педолог, агроном, мікробіолог, викладач університету
Alma mater	Петербурзький землеробський інститут
Галузь	ґрунтознавство, агрономія
Заклад	Петербурзький університет
Науковий керівник	Alexander Sovetovd
Членство	Санкт-Петербурзьке товариство дослідників природи[1]
Діти	S. P. Kostychevd[1]
Автограф
Костичев Павло Андрійович у Вікісховищі

Павло Андрійович Костичев (нар. 1845 — пом. 1895) — російський вчений-ґрунтознавець, агроном, мікробіолог і геоботанік.

Один з основоположників сучасного ґрунтознавства.

Народився в селі Карнаухово Шацького повіту Тамбовської губернії Російської імперії (нині — Шацький район Рязанської області Росії) в родині кріпака.

Закінчив Шацьке повітове училище (1860), Московську землеробську школу (1864), Петербурзький землеробський інститут (1869). За участь у революційному студентському русі у 1869 році піддавався арешту. З 1876 року — викладач, згодом — професор Петербурзького землеробського інституту та Петербурзького університету.

У 1878 році при кафедрі ґрунтознавства організував першу в Росії агрономічну лабораторію, де проводив важливі дослідження з хімії та фізики ґрунтів. У 1881 році захистив дисертацію з теми «Нерозчинні фосфорнокислі з'єднання ґрунтів» на ступінь магістра сільського господарства.

З 1885 року працював у Міністерстві землеробства і державного майна (з 1894 р. — директор департаменту землеробства).

Основні праці присвячені вивченню біологічних основ ґрунтоутворення і способів підвищення родючості ґрунтів. П. А. Костичев показав, що ґрунтоутворення — біологічний процес, пов'язаний з розвитком рослинності і мікроорганізмів, що завдання ґрунтознавства полягає у вивченні ґрунтів у зв'язку з розвитком їх рослинного покриву. Він першим із російських вчених застосував свої знання в галузі мікробіології до вивчення процесів розкладання органічної речовини у ґрунті.

Результати своїх досліджень виклав у роботі «Ґрунти чорноземної області Росії. Їх походження, склад і властивості» (1886).

Велику увагу приділяв вивченню структури чорноземних ґрунтів, вважаючи її важливою умовою їх родючості. Унаслідок геоботанічних досліджень, присвячених питанням зміни рослинності чорноземних степів, прийшов до висновку, що в степах на чорноземах може рости деревна рослинність, якщо охороняти її в перші роки життя від смітних трав, які забирають вологу.

У зв'язку з посухою і неврожаєм 1891 року, в книзі «Про боротьбу з посухами в чорноземній області допомогою обробки полів і накопичення на них снігу» (1893) П. А. Костичев запропонував систему заходів по використанню вологи шляхом обробки ґрунту і снігозатримання.

Першим в Росії почав широко застосовувати лабораторний досвід і вважав, що наукове дослідження ґрунтів повинно бути «сільськогосподарсько-науковим», тобто задовольняти потреби сільськогосподарського виробництва.

Іменем академіка Костичева названо вулицю в Харкові.

• Нерозчинні фосфорнокислі сполуки ґрунтів (1881).
• Посів польових рослин, машини і знаряддя, які застосовуються при ньому (1881 соавторствте з В. Черняевым).
• Загальнодоступний посібник до землеробства (1884).
• Вчення про здобрення ґрунтів (1884).
• Вчення про механічну обробку ґрунтів (1885).
• Ґрунти чорноземної області Росії, їх походження, склад і властивості (1885).
• Обробіток найважливіших кормових трав (1886).
• Обробка і здобрення чорнозему (1892).

• Велика Радянська енциклопедія: Костичев Павло Андрійович [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.]. (рос.)

Це незавершена стаття про науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ ^{а б} Боркин Л. Я. П.А. Костычев (1881–1890): конкуренция как фактор смены растительных сообществ, P.A. Kostychev (1881–1890): Competition as a Factor of Plant Succession // Историко-биологические исследования — 2009. — Т. 1, вып. 1. — С. 66–84. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
   d:Track:Q133278519d:Track:Q126725109