У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Костомаров.
Вита́лий Григо́рьевич Костома́ров (3 січня 1930, Москва — 26 березня 2020, Москва) — радянський і російський лінгвист-русист, доктор філологічних наук (1969), професор (1971), член-кореспондент (1974), дійсний член (1985) і президент (1990—1991) Академії педагогічних наук СРСР.[3][4]
Ініціатор створення Державного інституту російської мови ім. О. С. Пушкіна (1973), директор і перший ректор інституту, з 2001 року — президент ІРМ ім. О. С. Пушкіна.
У 1990—2003 роках — президент Міжнародної асоціації викладачів російської мови і літератури (МАПРЯЛ). Головний редактор журналу «Русская речь» (1996—2019). Заслужений діяч науки Російської Федерації (1995). Лауреат Державної премії СРСР (1979) і Премії Президента Російської Федерації (2001).[5][6]
Біографія
Син історика, професора Академії суспільних наук при ЦК КПРС Г. Д. Костомарова (1896—1970).[7]
Закінчив російське відділення філологічного факультету МДУ (1952, екстерном), англійське відділення перекладацького факультету Московського державного педагогічного інституту іноземних мов ім. М. Тореза (1953) і аспірантуру Інституту мовознавства АН СРСР.
Кандидат філологічних наук (1955, дисертація «Словообразование русских глаголов с инфинитивом на -ить»). Член КПРС з 1958 року. Працював перекладачем, потім викладачем і керівником кафедри російської мови ВПШ при ЦК КПРС; у 1964—1966 роках — завідувач сектором культури мови Інституту російської мови АН СРСР. З 1966 року — директор Науково-методичного центру російської мови при МДУ ім. М. В. Ломоносова.
У 1969 році на факультеті журналістики МДУ захистив докторську дисертацію «Некоторые особенности языка печати как средства массовой коммуникации.[8] На материле современной русской газеты».
Генеральний секретар (1967—1990), президент (1990—2003), віцепрезидент МАПРЯЛ. Голова експертної ради ВАК РФ з філології та мистецтвознавства (1999—2011).
Член Президії РАО (відділення освіти та культури), входив до складу піклувальної ради Міжрегіонального суспільного фонду «Центр розвитку міжособистісних комунікацій»[9]. Член редколегії журналу «Русский язык за рубежом»[10].
Наукова діяльність
Спеціаліст у галузі сучасної російської лексикології та стилістики, соціолінгвістики, методики викладання російської мови як іноземної.
Один з учнів і послідовників академіка Віктора Володимировича Виноградова. У співавторстві з Є. М. Верещагіним досліджував зв'язки мови і культури, обґрунтував особливий науковий напрямок — лінгвокраїнознавство (книги «Мова і культура», вийшла шістьма виданнями, «Лінгвокраїнознавча теорія слова» та ін.).
Основні праці
Загальна кількість публікацій перевищує 600.[11]
- Культура речи и стиль. — М., 1960.
- Программа КПСС о русском языке. — 1963.
- Русский язык на газетной полосе. — М., 1970.
- Русский язык на газетной полосе. — М.: Изд-у МГУ, 1971.
- Язык и культура: новое в теории и практике лингвострановедения (в соавторстве). — Удостоена премии АПН СССР им. Н. К. Крупской. 5 изданий: 1973, 1976, 1983, 1990, 1994.
- Русский язык среди других языков мира. — 1976.
- Методическое руководство для преподавателей русского языка как иностранного (в соавторстве). — 1976, 1978, 1984.
- Лингвострановедческая теория слова (у співавторстві). — 1979.
- Жизнь языка. — 1984, 1992.
- Методика преподавания русского языка как иностранного (у співавторстве). — 1990.
- Мой гений, мой язык: размышления языковеда в связи с общественной дискуссией о языке. — 1991.
- Языковой вкус эпохи: из наблюдений над речевой практикой масс-медиа. — 3 издания: 1994, 1995, 1997.
- Читая и почитая Грибоедова (у співвторстві). — 1998.
- Языковой вкус эпохи. — СПб.: Златоуст, 1999.
- Старые мехи и молодое вино (у співавторстве). — 2001.
- Мирознание вне и посредством языка. В поисках новых путей развития лингвострановедения: гипотеза (лого)эпистемы (2002, у співавт.)
- Наш язык в действии. Очерки современной русской стилистики. — М.: . — М.: Гардарики, 2005.
- Рассуждения о формах текста в общении. — 2008, 2010.
Співавтор і редактор ряду навчальних посібників для загальноосвітньої школи та іноземних студентів, зокрема, комплексу «Русский язык для всех» (26 перевидань, відзначений Державною премією СРСР).
Нагороди і звання
- Орден Дружби народів (3 січня 1980 року) — за заслуги в розвитку філологічної науки, підготовці педагогічних кадрів і у зв'язку з п'ятидесятиріччям від дня народження[12]
- Орден «Знак Пошани» (1969)
- Медаль Пушкіна (4 червня 1999) — в ознаменування 200-річчя від дня народження О. С. Пушкіна, за заслуги в галузі культури, просвіти, літератури і мистецтва[13]
- Медаль «Ветеран труда» (1989)
- Медаль «В память 850-летия Москвы» (1997)
- Почесні медалі Монголії (1973) та Болгарії (1978, 1982)
- Державна премія СРСР у галузі науки та техніки (1 листопада 1979) — за підручник «Русский язык для всех», опублікований у 1977 році (3-е видання)[14]
- Премія Президента Російської Федерації в галузі освіти за[15] 2000 рік (30 листопада 2001) — за цикл наукових досліджень і створення навчально-методичних розробок на тему «Социокультурные, лингвистические и дидактические аспекты обеспечения межкультурной коммуникации в процессе преподавания русского языка как иностранного» для навчальних закладів вищої професійної освіти
- Літературна Бунінська премія (2010)
- Лауреат Пушкінської премії за 2018 рік у номінації «Просветители» — «За выдающиеся достижения в области лингвистики и популяризацию русского языка во всем мире»[16]
- Заслужений діяч науки Російської Федерації (18 жовтня 1995) — за заслуги в науковій діяльності[17]
- Почесна грамота Президента Російської Федерації (25 вересня 2014) — за заслуги в галузі освіти, науки і підготовки кваліфікованих спеціалістів[18]
- Тульського державного університету (2004),
- Московського державного педагогічного інституту (2008),
- Московського державного лінгвистичного університету (2010),
- Університету імені Гумбольдта (ФРН),
- Університету імені Я. А. Коменського (Словаччина),
- Університету імені Я. Панноніуса (Угорщина),
- Коледжу Міддлбері (США),
- Університетів у Шанхаї та Харбіні (КНР),
- Університету в Улан-Баторі (Монголія).
Примітки
Посилання
