Кофі Авунор
Кофі Авунор (англ. Kofi Awoonor, 13 березня 1935 — 21 вересня 2013) — ганський англомовний поет і державний діяч з народу еве. БіографіяКофі Ньєдеву Авунор народився у селищі Вета (Wheta) біля міста Кета у британській колонії Золотий Берег. Від бабусі, виконавиці похоронних пісень, засвоїв перші знання про усну поезію еве та її виконавців[6]. Навчався у школі в Ачімота, здобув вищу освіту в Університеті Гани, 1963 року здобув ступінь бакалавра та потім став викладати там африканську літературу. 1964 року вийшов його перший поетичний збірник — «Друге відкриття» (Rediscovery and Other Poems). Його рання поезія була заснована на фольклорі народу еве, у тому числі похоронних піснях. Публікувався спочатку під ім'ям Джордж Авунор-Вільямс (George Awoonor-Williams). Під час правління Кваме Нкруми займав пост директора кінематографічної корпорації Гани (Ghanaian Film Corporation). Також працював в Інституті африканістики у Легоні, займаючись фольклором та усною ганською поезією. Як редактор журналу «Ок'єаме» (Okyeame) на початку 1960-х років «відкрив» деяких ганських поетів. 1966 року поміщений у в'язницю за зв'язки з режимом Нкруми. Пізніше Авунор продовжив свою освіту у Великій Британії, де навчався у Лондонському університеті (1967–1968). У цей період він написав кілька радіопостановок для Бі-Бі-Сі. З 1968 року жив у США, де написав ще ряд творів (This Earth, My Brother і My Blood), 1972 року в Університеті Нью-Йорка у Стоні-Брук здобув докторський ступінь (PhD) у англійській та порівняльній літературі[6]. Докторська дисертація, опублікована 1975 року під назвою «Груди Землі», принесла йому популярність одного з провідних африканських літературних критиків[6]. Також Авунор опублікував переклади поетичного (1974) і прозового (1981) фольклору еве[7]. Роман «Ця земля, брате мій» (1969, опубл. 1971, Нью-Йорк) самим автором характеризувався як алегоричний твір, у якому образи — «тільки символи, алегорії»; використовує модерністські техніки, включаючи внутрішній монолог. Його головний герой — африканець, прожив багато років у Європі та повернувся на батьківщину, відчуває себе «чужим та неприкаяним». За Вавіловим у багатомовних символах «автор вірно передав застійний характер суспільного життя, безперспективність, занепад духовного потенціалу країни»[8]. Роман ставлять в один ряд з «Інтерпретаторами» В. Шойинка та книгами Ч. Ачебе у зображенні депресивних картин духовного паралічу, песимізму та відчаю[9]. У книзі «Ride Me, Memory» (1973) використовував традиційні африканські віршовані форми похвали та паплюження, концентруючись на африканському досвіді в Америці[10]. 1975 року Авунор повернувся до Гани, де став викладати в університеті міста Кейп-Кост. Наприкінці 1970-х років піддавався арешту, але незабаром був звільнений. Перебування у в'язниці, включаючи два місяці в одиночній камері, відбилося в його збірці віршів «Будинок біля моря», що вийшов 1978 року[6]. Збірник 1987 «Until the Morning After» був удостоєний поетичної премії Співдружності для Африки. Був послом Гани в Бразилії, де зацікавився місцевою африканською діаспорою. У другому романі «Нарешті приходить мандрівник» (Comes the Voyager at Last, 1992) описав афроамериканця, який вирушає до Гани, рятуючись від расизму в США, і шукає місце, яке зміг би назвати будинком[11]. З 1990 по 1994 був представником Гани при ООН, де очолював комітет по боротьбі з апартеїдом. У 2000-ні роки був головою Держради Гани. Загинув 21 вересня 2013 у Кенії при нападі терористів на торговельний центр[12]. ТвориЗбірки поезій:
Переклади фольклору еве:
Наукові роботи:
Література
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
