Кочубей Василь Васильович (ад'ютант)

Кочубей Василь Васильович
Народився	10 березня 1892(1892-03-10)  Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	14 березня 1971(1971-03-14) (79 років)  Нойффен
Діяльність	військовослужбовець
Рід	Кочубеї

Василь Васильович Кочубей (*10 березня 1892 — †14 березня 1971, Нойффен, Німеччина) — особистий ад'ютант гетьмана Української Держави Павла Скоропадського, полковник ЗС УД, Генеральний писар Вільного козацтва (1917—1918).

Народився на Полтавщині^[1] у сім'ї глухівского повітового предводителя дворянства, камергера Василия Петровича Кочубея і Варвари Василівни Кочубей. Онук (по батьку) українського хіміка Петра Кочубея. Мав братів: Александра (1897-1946), Миколу (1901-1984) і Георгія (1905-1919).

Освіту отримав у Відні та Санкт-Петербурзі. Закінчив реальне училище у Царському Селі.

Розмовляв українською мовою, добре володів також німецькою, французькою, російською.

На військовій службі з 1911. Спочатку як охотник до 3-го ескадрону Кавалергардського полку. Успішно склав іспити при Миколаївському кавалерійському училищі, отримав звання корнета (1912).

На фронтах Першої світової війни у 1914—1917 роках. Хоча родини Павла Скоропадського і Василя Кочубея жили по сусідству у Глухівському повіті Чернігівської та Прилуцькому Полтавської губернії, а дід Кочубея і батько Скоропадського були добрими друзями, особисто вони познайомилися в армії. «На війні я вперше побачив генерала Скоропадського 6 серпня 1914, під час Каушенського бою. Ніколи не забуду цього моменту!» — згадував Василь Кочубей.

Поручик від 8 травня 1916, штабс-ротмістр від 28 серпня 1916. По закінченні 26 січня 1917 підготовчих курсів Миколаївської військової академії (1-ї черги) призначений старшим ад'ютантом до штабу 34-го армійського корпусу генерала Павла Скоропадського. Звільнений із військової служби у грудні 1917 року.

16 жовтня 1917, на I з'їзді Вільного козацтва, Павло Скоропадський обраний Генеральним отаманом Вільного козацтва, а Василь Кочубей, його ад'ютант, — Генеральним писарем (Канцлером), хоча їх і не було на з'їзді^[2].

У серпні 1918, за дорученням Павла Скоропадського, виїжджав до Берліна як секретар прем'єр міністра Федора Лизогуба та товариша міністра закордонних справ Олександра Палтова із дипломатичною місією з питань Криму і флоту^[3].

В еміграції в Німеччині. Автор спогадів про Павла Скоропадського, надрукованих у часописі «Військова бувальщина»^[4] № 95 та 96 (1969), та про генерала Якова Гандзюка, там само, № 79 (1966).

Дружина — Софія Казимирівна Остророг (Sophia Maria Alexandra Ostrorog-Sadkowska), представниця давнього польського роду^[5].

У 1922 в родині народилася донька Варвара, у шлюбі — Шубська. Після війни мешкала у штаті Флорида (США).

• Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора. 2007.— 536 с: іл. ISBN 966-8201-26-4
• Русская армия в Первой мировой войне: Кочубей Василий Васильевич [Архівовано 19 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• В. Кочубей. Генерал Павел Петрович Скоропадский. Из личных воспоминаний.— Военная быль, № 95, Январь, 1969 год [Архівовано 18 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• В. Кочубей. Генерал Павел Петрович Скоропадский. Из личных воспоминаний (Окончание). — Военная быль, № 96, Март, 1969 год [Архівовано 18 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Савченко В. Павел Скоропадский.— Харьков: Фолио, 2009.— 140 с.

• Павло Гай-Нижник. Особисті ад'ютанти й секретарі П.Скоропадського (до історії функціонування Головної квартири гетьмана України) [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]