Кривицький Вальтер Германович

Гінзберг (Гінзбург) Самуїл Гершович
фр. Walter Krivitsky
Вальтер Кривицький в 1939 році
Народився	28 червня 1899(1899-06-28) Підволочиськ, Австро-Угорська імперія
Помер	10 лютого 1941(1941-02-10) (41 рік) Вашингтон,  США ·куля .38 калібру в голові, обставини смерті остаточно не встановлені
Країна	Цислейтанія  Російська імперія  СРСР  Франція  США
Діяльність	радянський шпигун, організатор заколотів, перебіжчик
Знання мов	польська[1]
Нагороди	почесна зброя
Медіафайли у Вікісховищі

Ва́льтер Ге́рманович Криви́цький (28 червня 1899 — 10 лютого 1941) — радянський розвідник, перебіжчик (1937). Справжні прізвище, ім'я та по батькові — Гінзберг (Гінзбург) Самуїл Гершович^[2].

Народився в родині торгового службовця в містечку Підволочиськ (тоді в складі Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина). Учився в гімназії у Львові. Від 13 років — у робітничому русі. 1919 року вступив в РКП(б)^[2].

Займався підривною діяльністю в тилу Добровольчої армії на території України. Відтоді його партійний псевдонім «Вальтер Кривицький» став для нього другим ім'ям^[2].

1920 направлений на Західний фронт у тил польської армії із завданням вчинити диверсії та саботаж на транспорті, забезпечувати командування Червоної армії військово-політичною інформацією^[2].

Нагороджений орденом Червоного Прапора і почесною зброєю.

Після громадянської війни 1917—1922 закінчив спеціальні курси Військової академії РСЧА. Від 1921 — співробітник розвідувального управління штабу РСЧА. Знав кілька мов, зокрема, французьку, італійську, голландську, німецьку й польську. 1923 разом з контингентом партпрацівників і військових службовців відбув до Німеччини для навчання там німецьких комуністів методам саботажу, військової справи й підривної роботи. Діяв у французькій окупаційній зоні^[2].

Після провалу «німецького Жовтня» (спроба частини керівництва РКП(б) — у першу чергу Льва Троцького та Григорія Зінов'єва — ініціювати в Німеччині восени 1923 комуністичну революцію) повернувся до СРСР^[2].

Під час перебування на німецький території створив там базу для майбутньої розвідувальної мережі.

Будучи провідним фахівцем Розвідувального управління РСЧА, працював у Швейцарії, Італії, Австрії, Франції, Бельгії, Нідерландах.

Від 1925 викладав у Москві у Вищій школі підготовки розвідників, займав там посаду, що відповідала званню командира бригади РСЧА^[2].

У червні 1926 направлений в Німеччину.

Після повернення в СРСР служив у центральному апараті Генштабу РСЧА; його безпосереднім начальником був Я. Берзін — головний організатор радянської розвідки. Від 1931 — в Іноземному відділі ОДПУ СРСР. 1934 — заступник директора Інституту воєнної промисловості^[2].

Того самого року відряджений до Австрії. У жовтні 1935 направлений до Німеччини керувати нелегальною резидентурою Іноземного відділу ОДПУ СРСР.

Викупив в одного з високоурядовців креслення нового італійського підводного човна, а також, перебуваючи в Берліні, роздобув код японських дипломатичних шифрів. Виявив факт надсекретних переговорів між представником Німеччини Й. фон Ріббентропом і японським аташе Хіросі Осіма щодо координації дій Берліна й Токіо в Європі й на Далекому Сході та розподілу між ними сфер впливу у світовій політиці^[2].

У грудні 1936 дістав наказ центру надати компрометуючі дані на політичних діячів СРСР, які на той час потрапили до розряду «ворогів народу», а також «заморозити» агентурну мережу в Німеччині.

З перевірених джерел йому стало відомо про таємні переговори Йосипа Сталіна (в обхід офіційних каналів НКВС СРСР) з Адольфом Гітлером (переговори велися зі сторони Й. Сталіна через торгового представника СРСР у Берліні Давіда Канделакі, а з боку А. Гітлера — через імперського міністра Ялмара Шахта)^[2].

У березні 1937-го, напередодні «Великого терору», був відкликаний до Москви. Будучи добре поінформованим, вирішив не повертатися до СРСР.

Спочатку нелегально жив у Франції, а 1938-го, пересвідчившись, що за ним полюють агенти НКВС СРСР, переїхав до США. Почав співробітничати з англійською розвідкою МІ5. Виказав близько 100 прізвищ радянських розвідників у країнах Європи, в тому числі Ернеста Олдхема, Кіма Філбі, тощо.

Підготував і оприлюднив низку статей і спогадів, у яких розповів, зокрема, про здійснювані в СРСР великомасштабні підробки американських грошових купюр, про фінансування спецслужбами СРСР підривних операцій за кордоном, а також про вчинені ОДПУ—НКВС СРСР політичні вбивства й фальсифікації як в СРСР, так і в інших країнах.

У грудні 1939 — жовтні 1940 жив у Канаді, співробітничав з Королівською канадською кінною поліцією.

У лютому 1941 знайдений мертвим в одному з готелів у м. Вашингтон (США). 10 лютого 1941 року, о 9:30  вранці його тіло було знайдено прибиральницею в готелі Бельвю (англ. Bellevue Hotel), нині готель Джордж)^[3] у Вашингтоні. Поруч з його ліжком лежало три передсмертні записки. Тіло лежало в калюжі власної крові, а в правій частині черепу була виявлена вогнепальна рана від кулі .38 калібру, випущеної з револьвера, який знаходився в його правій руці. У доповіді від 10 червня 1941 року^[4] зазначено, що він вже був мертвий протягом шести годин.

Версія про самогубство була відкинута його вдовою. На думку багатьох дослідників,^[5][6] (включно із самим Кривицьким)^[7] був убитий радянськими агентами,^[8] проте офіційне розслідування, не знаючи про практику НКВС знищувати перебіжчиків, дійшло висновку, що Кривицький скоїв самогубство^[9][10].

• In Stalin's Secret Service (1939)^[11] (second edition 1939,^[12] 1979,^[13] 1985,^[14] 2000^[15])
  • Agent de Staline (French, 1940)^[16]
  • Byłem agentem Stalina (Polish, 1964)^[17]
  • Я был агентом Сталина. М., (1995)
• Rusia en Espagna (Spanish, 1939)^[18]
• MI5 Debriefing & Other Documents on Soviet Intelligence (2004)^[19]

Російською

• Филби К. Моя тайная война. М., 1980;
• Судьбы советских перебежчиков. Нью-Йорк—Иерусалим—Париж, 1983;
• Лурьев М., Кочик В. ГРУ: дела и люди. СПб., 2002;
• Разведка и контрразведка в лицах: Энциклопедический словарь российских спецслужб. М., 2002;
• Рамов В. Евреи в КГБ: Палачи и жертвы. М., 2005.

Англійською

• Chambers, Whittaker (1952). Witness. Random House. ISBN 0-89526-571-0.
• Hyde, Jr., Earl M. (July 2003). Still Perplexed About Krivistky. New York: International Journal of Intelligence and Counterintelligence (Volume 16, Issue 3). с. 428—441. ISSN 1521-0561. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 11 вересня 2010.
• Kern, Gary (2004). A Death in Washington: Walter G. Krivitsky and the Stalin Terror. Enigma Books. ISBN 978-1-929631-25-4.
• Poretsky, Elisabeth K. (1969). Our Own People: A Memoir of "Ignace Reiss" and His Friends. London: Oxford University Press. Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 18 березня 2016.
• Files on Walter G. Krivitsky. Federal Bureau of Investigation (FBI). n.d. Архів оригіналу за 10 серпня 2004. Процитовано 11 вересня 2010.

• Віттекер Чемберс
• Лесін Михайло Юрійович — російський високопосадовець, який загинув у Вашингтоні за невстановлених обставин після початку співпраці з ФБР

• КРИВИЦЬКИЙ Вальтер Германович. Енциклопедія історії України. Т. 5. «Наукова думка». 2008. с. 568. Архів оригіналу за 6 березня 2016. {{cite encyclopedia}}: |editor-first= з пропущеним |editor-last= (довідка); |first= з пропущеним |last= (довідка)