Крижанівський Андрій Степанович

Андрій Степанович Крижанівський
Андрій Степанович Крижанівський
Народився	2 січня 1936; Харків
Помер	29 листопада 1989 (53 роки); Москва
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР
Національність	українець
Діяльність	письменник, журналіст
Сфера роботи	творче та професійне письмоd, сатира і гумористична літератураd
Alma mater	Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1959)
Знання мов	російська і українська
Мова творів	українська
Батько	Крижанівський Степан Андрійович
Премії	Літературна премія Остапа Вишні
	Висловлювання у Вікіцитатах

~~|Ukrcenter=~~

Андрій Степанович Крижанівський (*2 січня 1936, Харків — † 29 листопада 1989, Москва) — український письменник, гуморист, сатирик. Автор численних гуморесок та пародій, лауреат літературної премії Остапа Вишні (1989). Син Степана Крижанівського.

Біографія

Народився 2 січня 1936 року в Харкові в родині поета й літературознавця Степана Крижанівського. В 1959 році закінчив факультет журналістики Київського університету. 1983 року закінчив Вищі літературні курси в Літературному інституті імені О. М. Горького.

Працював на Українському радіо в редакції «іномовлення», відповідальний секретар у журналах «Ранок» та «Україна», ведучий гумористичної рубрики «Зенітка» у журналі «Вітчизна».

Помер 29 листопада 1989 року у Москві, де він щойно отримав літературну премію Остапа Вишні. Смерть сталася у номері готелю від вродженої аневризми судини головного мозку, де він готувався до виступу в Колонному залі. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Твори

Автор гумористичних книжок:

«Лідер опозиції» (1968);
«Крижана усмішка» (1972);
«Бабця з Копенгагена» (1974);
«Гномо сапіенс» (1977);
«Хто спалив Карфаген?» (1980);
«Телефонна пригода» (1980);
«Стрибок з Парнасу» (1982);
«Інтерв'ю з колоритним дідом» (1983);
«Концерт для скріпки з реєстром» (1985).

Інше

Друзі й однокурсники Андрія Крижанівського — Валерій Гужва й Ігор Малишевський, які й понині є чи не єдиними його біографами. Андрій Крижанівський в дитинстві спілкувався з Остапом Вишнею. Як засвідчує сам Крижанівський, «автор цих рядків бачив і чув Павла Михайловича не раз. Збіг обставин: жили в одному під'їзді».