Куликовський Петро Олександрович
Петро Олександрович Куликовський (1869, Старорусський повіт, Новгородська губернія — 2 березня 1923, Чурапча, ЯАССР (Амга, Якутська область (Російська імперія) — російський політичний діяч, правий есер, терорист, член Бойової організації, пізніше — учасник Білого руху, а з березня 1922 по березень 1923 — самопроголошений керівник Якутської області. БіографіяРанні рокиПоходив з дворянської родини Старорусського повіту, Новгородської губернії. Здобув освіту в Московському учительському інституті. Брав участь у студентських виступах. Викладав у Санкт-Петербурзькому Сергієвському міському училищі. У 1903 році за революційну діяльність був висланий до Якутської області, до селища Усть-Мая. Влітку 1904 року втік із заслання. Після повернення до Санкт-Петербурга приєднався до Партії есерів, перебував у її бойовій організації. Вів спостереження за московським генерал-губернатором великим князем Сергієм Олександровичем, згодом убитим есером Іваном Каляєвим 4 лютого 1905 року. Після вбивства Сергія Олександровича Куликовський зумів уникнути арешту, проте й із справи Куликовський також вийшов раніше замаху, не витримавши напруги після першої невдачі.
11 червня 1905 року був заарештований, але зумів втекти з-під арешту. 28 червня того ж року він убив з револьвера московського градоначальника П.П. Шувалова, прийшовши до нього в будинок на Тверському бульварі під виглядом відвідувача. Спочатку він був засуджений до повішення, але, після подання прохання про поблажливість на «найвище ім'я», відбувся безстроковими каторжними роботами. Вирок було оголошено 23 липня 1905 року. 23 лютого 1906 року Куликовський прибув до Акатуйської каторжної в'язниці, де навчав грамоти матросів. 7 січня 1911 року, після перетворення Акатуйської в'язниці на жіночу, був відправлений на поселення в Якутську область. У Якутії Куликовський працював у торговій фірмі Громових. Проживав у Якутську, де ставив вистави, мав авторитет у місцевої учнівської молоді, займався самоосвітою. Дружина і двоє дітей Куликовського в цей час проживали в Санкт-Петербурзі та на станції Парголово, відчуваючи матеріальні труднощі, а голова сім'ї лише вів з ними листування. Громадянська війнаПісля Лютневої революції брав активну участь у політичному та громадському житті Якутська, був присутній на обласному з'їзді якутів і російських селян трьох округів, що проходив з 26 березня по 16 квітня 1917 року. На з'їзді зібралися представники всіх політичних течій та національної інтелігенції Якутії. У 1918 році виступав як один з якутських депутатів у Томську на засіданні Сибірської обласної Думи. У 1920 році був уповноваженим Обласного продовольчого комітету з Нельканської волості на річці Маї. Керував будівництвом дороги Нелькан—Ейкан поблизу Аяна, написавши дослідницьку статтю «Транзитна лінія Аян—Нелькан—р.Травня», яку пізніше було опубліковано в журналі «Господарство Якутії». Восени 1921 року приєднався до антибільшовицького білоповстанського руху в Якутії. Заручившись рішенням з'їзду населення Аяно-Нельканського району, відвідав Владивосток і Харбін, переконуючи Приамурський обласний уряд та генерала А.М. Пепеляєва підтримати повсталих. У березні 1922 року на з'їзді якутських повстанців у Чурапчі проголошено "Тимчасове Якутське обласне народне управління", приблизно в цей же час проходить такий самий з'їзд у Нелькані, де Куликовський оголосив себе «Управителем Якутської області». Після взяття Амги червоними у якутських повстанців та дружинників А.М. Пепеляєва 2 березня 1923 року Куликовського узяли в полон. За словами комісара К.К. Байкалова, наклав на себе руки того ж дня в лазареті, отруївшись морфієм. Серед російської еміграції, однак, була поширена інша версія: як писав есер Володимир Зензінов, «на допиті Куликовського вбив рукояткою револьвера більшовицький слідчий»[2]. Примітки
Посилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia