Куновський Володимир Маркилійович
о. Володимир Куновський (19 січня 1901 — 8 жовтня 1955) — український священник, богослов, фотограф-аматор, дослідник історії рідного краю. ЖиттєписДитинство та юністьНародився і зростав у с. Кривка, Турківського повіту (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія), в сім'ї о. Маркилія Куновського та Юлії з дому Чайковських 19 січня 1901 року. Батько був настоятелем церкви св. Миколи з 1891 по 1926 рік в селі Кривка. Особисто знав Іларіона Свєнціцького і Михайла Драґана, ініціаторів заснування музею народної архітектури і побуту просто неба у Львові Шевченківський гай і через них звернувся до митрополита Андрея Шептицького з просьбою про збереження і перевезення церкви до Львова, де вона стала першим експонатом новоствореного музею. о. Маркилій Куновський, батько Володимира, народився 19 грудня 1853 р. у с. Бистриця Дрогобицького повіту в Галичині в священичій родині. Батько — о. Тома Куновський (1818—1890 рр.) — парох с. Бистриця Дрогобицького повіту (священичий сан отримав у 1845 році). Мати — Домініка Ільницька, донька о. Василя Ільницького і Вікторії Топольницької[2]. 1873 р закінчив Самбірську гімназію. 1873–1875 рр. — навчався у Львівському університеті на теологічному факультеті. 1876–1877 рр. — навчався в Перемиській духовній семінарії Єрейські свячення отримав 18 квітня 1880 р. із рук єпископа І. Ступницького у Перемишлі. Був одружений з Юлією Чайковською-Тимкович (1868 р.н.)[3], донькою о. Григорія Чайковського та Йосифи Кромер. Був на парохіях в селах:
26 липня 1898 р. відбулася канонічна візитація парохії в с. Кривка перемиським єпископом Костянтином Чеховичем (лист від 12 грудня 1898 р. за № 4977). У листі відзначається ревна душпастирська діяльність отця пароха та взірцевий порядок у церкві. Помер 4 квітня 1926 р. у с. Кривка, похований біля церкви Пресвятої Трійці в с. Маткові.[3] У 1912 році юного Володимира віддають на навчання до Самбірської цісарсько-королівської гімназії імені архикнягині Єлизавети. Вісім класів цієї гімназії він закінчив у 1919 році. 3 липня 1919 Володимир одержує атестат зрілости з відзнакою.[4] Дотримуючись традиції священничих родин, батьки віддають гімназиста Володимира на подальше навчання в духовну семінарію в м. Перемишль. Отець крилошанин Франц Рабій, Самбірський декан і парох 2 листопада 1920 року видав «Свідоцтво моральности» (характеристику):
Навчання в духовній семінарії в Перемишлі 1 жовтня 1921 року Володимира Куновського приймають до Перемиської духовної семінарії, про що засвідчує «Посвідка викладів № 23», підписана доктором богослов'я о. Григорієм Лакотою, на той час ректором. Владика Йосафат Коциловський, єпископ Перемисько-Самбірської єпархії, один з засновників Перемиської греко-католицької духовної семінарії, був одним із духовних наставників о. Володимира Куновського, спочатку як студента духовної семінарії, а потім як молодого греко-католицького священника. Великий вплив на формування свідомости Володимира Куновського мав Владика Григорій Лакота, архипресвітер греко-католицької капітули в Перемишлі з 1 червня 1925 р. Будучи ректором (до 1925 року), він викладав гомілетику й катехитику, історію Церкви та канонічне право. Після закінчення семінарії в 1925 році добре знав і вільно спілкувався польською, німецькою і латинською мовами Душпастирська працяПершого вересня 1925 р. перед прийняттям Святої Тайни Священства Володимир Куновський одружується з Оленою Очабрук, донькою о. Алексія Очабрука та Наталії з дому Гардзінських. Державний дозвіл на свячення отримав 6 серпня 1925 року, а 13 вересня 1925 року висвячений на диякона. Ієрейські свячення отримав 20 вересня того ж року в Перемишлі з рук єпископа Йосафата Коциловського. Першу Святу Службу Божу о. Володимир відправив у церкві Собору Пресвятої Богородиці в с. Маткові 4 жовтня 1925 р. Після закінчення Перемиської духовної семінарії одержав призначення сотрудника парохії (помічника пароха) м. Добромиля на Старосамбірщині. У зв'язку з цим видано Грамоту єпископського ординаріату в Перемишлі за № 4503 від 21 вересня 1925 р., підписану архипресвітером греко-католицької капітули в Перемишлі о. д-р. Г. Лакотою. Добромиль був на той час доволі великою парохією. У місті було дві церкви: церква Зіслання Святого Духа і церква Святого Онуфрія василіанського монастиря. Для молодого священника це було добре місце праці. 4 квітня 1926 р. у 73-річному віці помирає батько о. Володимира, парох с. Кривки о. Маркилій Куновський. Перемиська консисторія в цей час намагається зміцнювати греко-католицькі парохії на Бойківщині здібними молодими священниками, його переводять завідателем (завідувачем) вивільненої парохії в с. Кривка Височанського деканату на Турківщині. Про це свідчить Грамота єпископського ординаріату за № 1579 від 14 квітня 1926 р., підписана о. прелатом Василем Пинилом. Будучи одночасно завідателем (завідувачем) парохії с. Кривки і адміністратором церкви в с. Маткові, за дорученням єпископа Йосафата Коциловського о. Володимир займається організацією будівництва санаторію для відпочинку і лікування священників (купелевий заклад священничого товариства «Єпархіальна поміч»). Наприкінці 1926 р. рішенням Єпископського ординаріату в Перемишлі о. Володимира переводять парохом до с. Яблунів, Височанського деканату до церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці. Як і інші греко-католицькі священники того часу, він, разом з громадою села, дбав не лише про відновлення церкви, але і про побудову школи, навчав дітей релігії, проводив велику просвітницьку роботу. Про це засвідчує віднайдена мешканцями села фотографія-реліквія, де на тлі новозбудованої школи зображено її директора Михайла Соболяка, учнів школи, о. Володимира Куновського та Преосвященного Владику Григорія Лакоту. 27–29 вересня 1927 р. в Яблунові відбулася, організована о. Куновським, Свята Місія. Про це стало відомо з літопису (рукописної хроніки), складеного власноруч о. Володимиром у Яблунові в 1928 р., підписаного ним же, і на якому є печатка із зображенням Пресвятої Богородиці з Ісусом на руках і написом на ній: «Печать матірної церкви в Яблонові». Парохіяльний літопис зберігся у церкві с. Яблунів до нашого часу. 30 квітня 1931 р. призначений парохом у с. Висоцьку Нижнім. Про це була видана Грамота від 18 вересня 1931 р. за № 4190, підписана єпископом Перемиським, Самбірським і Сяніцьким Йосафатом Коциловським. До парафії у Висоцьку Нижнім входила дочірня каплиця-церква св. мучеників Макавейських у с. Ропавсько. У зв'язку з тим в листі містодекана о. Ігнатія Шиха, пароха с. Бітлі, за № 119 від 6 листопада 1931 р. на ім'я всечеснішого о. Володимира Куновського йдеться, що Єпископська Консисторія поручає йому обов'язки «доїжджаючого сотрудника» (помічника) в с. Яблунові. Крім цього, він мав і надалі наглядати над душпастирюванням у с. Багнуватім.  14 липня 1933 р. о. Володимир іменований містодеканом Височанського деканату, в який входило сімнадцять парафій, а 11 жовтня 1934 р. деканом цього ж деканату, про що було видано відповідні Грамоти Єпископського Ординаріату. Будучи деканом Височанського деканату, цілком віддався церковним справам. Як доброго проповідника й катехита його часто запрошують з проповідями до інших сіл деканату. Велика увага приділяється катехизації молоді. Створюються умови, аби при кожній церкві діти мали можливість ходити на катехитичну науку. Від священників вимагається точно і красиво вести метрики, записники Св. Служб Божих, інші церковні книги, акти. У своїх проповідях завжди закликав парафіян до чеснот і праведности. 6 серпня 1933 р. в м. Турка відбулося велике свято «Українська молодь Христові», в якому взяло участь понад 20 тисяч громадян. В місто прибув владика Йосафат Коциловський. О 10 годині ранку на полі за цвинтарем почалася велика архиєрейська служба Божа за участю 60 священників[5].
Мав крилошанські відзнаки, був каноніком За ревну працю на духовній ниві парафіяни любили, шанували свого пароха, довіряли йому. Це підтвердила канонічна візитація парафії в с. Висоцьку Нижнім Перемиським єпископом Йосафатом Коциловським. На пам'ять про це деканові залишено святий образок із власноручним написом і підписом Владики. У 1940 році за дозволом Перемиської консисторії та особистого благословення Владики Й. Коциловського, переводиться парохом церкви Стрітення Господнього у с. Велику Білину Лучанського деканату.[3] Львівський Собор 1946 року, Радянські часиДруга окупація Західної України більшовиками стала трагедією для греко-католицької церкви. За вказівкою і під постійним наглядом НКДБ «ініціативна група» скликає 8–10 березня 1946 року у Львові Собор греко-католицького духовенства. Було вирішено запросити на Собор всіх деканів і по одному священнику з кожного деканату. Із 225 запрошених прибуло 216 отців і 19 із 22 мирян. Із Львівської області — 68 отців, із Дрогобицької — 60, зі Станіславівської — 4, із Тернопільської — 39. Із Дублянського деканату — о. Володимир Куновський, декан о. Гайдукевич Олександр, не приїхав, бо захворів[7][8]. Священники-делегати мали прибути на Собор 7 березня. Останні роки життя Після дванадцятирічного перебування парохом церкви Стрітення Господнього в с. Велика Білина о. В. Куновський переводитьея настоятелем Катедральної церкви Пресвятої Трійці в м. Дрогобичі Самбірсько-Дрогобицької єпархії РПЦ. Грамота про це призначення підписана єпископом Михаїлом (Мельником) від 4 березня 1952 р. за № 2552.
Захоплення мистецтвом фотографії
Світлини церков, зроблені в 1915–1917 рр. та 1930–1937 рр., є цінним матеріалом для дослідників сакрального мистецтва, архітекторів. Шість світлин церков надруковано в енциклопедичному виданні Василя Слободяна «Церкви України. Перемиська єпархія», 1998 р. сторінки 86, 96, 108, 115, 118, 119:
Добре особисто знав Іларіона Свєнціцького, директора Львівського національного музею і в 1925 р. подарував музеєві світлини своєї роботи. Це підтверджується архівною документацією Львівського національного музею, зокрема книгами надходжень № 31381 (47 позицій світлин церков, каплиць, дзвіниць) і № 23737 (12 позицій світлин ікон). Окрім цього, за книгою надходжень музею за № КВ — 8448 відомо, що передав музеєві 1920 р. дошку для дереворитів (двосторонню) із зображенням Богородиці і Св. Миколая, яка зберігалася в церкві с. Висоцько Нижнє без практичного застосування. Скоріш за все це було зроблено за дорученням свого батька о. Маркилія Куновського, тоді пароха Церкви Св. Миколая в с. Кривка на Турківщині, з метою збереження її мистецької вартості для наступних поколінь. Цінним є те, що донині збереглися світлини неіснуючих церков. На жаль, немало шедеврів сакральної архітектури нашого регіону навічно втрачено для нащадків через тоталітарний совєтський режим. Літературно-дослідницька діяльністьНаприкінці 1990-х років при церкві Благовіщення в с. Яблунів Турківського району Львівської області сином о. Володимира Зиновієм віднайдено рукопис парохіяльного літопису села Яблунів, складеного в 1928 році власноруч о. Володимиром, підписаного ним і на якому є печатка із зображенням Пресвятої Богородиці з Ісусом на руках і написом на ній: «Печать матірної церкви в Яблонові». У 2014 році, стараннями сина Романа, який опрацював рукопис, у світ вийшла віддрукована книжка о. Володимира Куновського «Літопис парохіяльна в Яблунові». Збережені лексика і правопис того часу, а рідковживані слова відмічені значком (*) і пояснення їх знаходяться в словничку рідковживаних слів, поміщеному в кінці книжки. Поряд з цитатами латинською, німецькою і польською мовами для легшого прочитання і розуміння зроблено переклад українською, поданий курсивом. Книжка доповнена світлинами з родинного архіву, що відносяться до часу перебування о. Володимира Куновського на парохії в Яблунові (1927—1930), фотографіями церковних споруд, образів і іншими документами, що стосуються того періоду. Окремо представлені твори Михайла Соболяка — здібного і цікавого художника, місцевого вчителя, сусіда і товариша о. Володимира Куновського, далекого родича Куновських.[11] Художнє оформлення книжки і підготовка до друку (макет) зробив внук Любомир. Книга унікальна і цікава для дослідників історії рідного краю. Див. також
Примітки
Джерела
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Куновський Володимир Маркилійович
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
