Курячий бог

Курячий бог («куряче щастя») — невеликий камінь з природним отвором, якому приписуються чарівні властивості. За повір'ям європейських народів, приносить володарю щастя, вдачу, захищає від хвороб і злих чарів, або може виконати задумане бажання.

«Курячі боги» відомі під різними назвами: в англійській мові їх називають «гадючими каменями» (adder stones), «очними каменями» (eye stones) або «відьомськими каменями» (hag stones, hex hag stones, witch stones), в той час як валлійською вони відомі під назвою «зміїне намисто» (glain neidr)^[1][2]. Німці, з іншого боку, називають їх «курячі боги» (hühnergötter)^[2].

Назва «Курячий бог» утворена, можливо, за аналогією зі «скотній бог» — оберіг худоби; функції того й іншого оберега могли виконувати одні й ті ж предмети. «Скотіми богами» називали і святих Кузьму і Дем'яна — покровителів худоби. Також є припущення, що давні слов'яни дали амулету ім'я Цура (Чура). В такому разі слово «курячий» пішло від слова «чуриний», і позначає предмет, який має надприродну силу^[3].

У західній культурі каменям з природними отворами приписувалися різні захисні властивості. Ці камені слугували оберегами від хвороб худоби, удару блискавки, кровотечі з носа; а також амулетами, що повинні забезпечити власникам удачу^[4]. Часто камені-обереги клали в ліжко під матрас, або підвішували до віконної рами, одвірка чи стелі. В Англії їх використовували і як захист проти відьом, звідки їхня поширена назва «відьомські камені»^[2]. Поширені повір'я, що дивлячись у отвір, можна побачити відьму^[1].

Так званий гадючій камінь шанувався друїдами. Про нього згадує Пліній у книзі XIX своєї «Природничої історії»:

«Існує свого роду яйце, яке дуже цінується серед галлів, про який не згадували грецькі автори. Велика кількість змій влітку згортається і злипається в тугий клубок за допомогою своєї слини і слизу, після чого кам'яніють, і це називають «гадючим яйцем». Друїди кажуть, що кинутий в повітря шиплячий амулет повинен бути пійманий в плащ перш, ніж торкнеться землі. Людина, яка перехоплює камінь зможе літати верхи; проте змії будуть її переслідувати доти, доки не перетне води. Це яйце, хоча й обрамлене в золото, може плисти проти течії. Я бачив, що друїди носили яйце таке велике і кругле, як яблуко. Його вихвалюють за чудову здатність допомагати під час судових процесів і впливати на королів. Ці знаки, що носять з такою показною розкішшю, як римлянин Воконтій, якого я знав. Він був убитий дурним імператором Клавдієм просто тому, що він носив цей камінь на грудях під час судового процесу, вважаючи що камінь зможе захистити його від вироку».

Курячий бог — у слов'ян назва ритуального предмета, оберега домашньої птиці. Роль курячого бога могли виконувати як камінчики з наскрізними отворами, так і рукотворні предмети: горщик, глечик або глиняний рукомийник без дна, шийка від розбитого глечика, зношений личак та ін. Зазвичай їх поміщали в псарні близько годівниці або над нею, під стріхами хлівів, вішали на кілок у дворі. Робили це, щоб собаки добре спали і були цілі, щоб домовик не лякав, не душив і не крав їх. У сучасному світі курячий бог слугує оберегом від пристріту та поганого ока, як вважається, виконує заповітні бажання, притягує гроші та дарує кохання^[5].

Існує уявлення, що «курячий бог» виконує задумане бажання, якщо провести обряд: звернутись до камінця з бажанням, обов'язково дивлячись крізь отвір на сонце (чи місяць), стрибаючи на одній нозі, тричі обернутися проти сонця і жбурнути камінець за спину. Якщо він потрапить у воду — бажання ймовірно здійсниться^[3].

Отвори «курячих богів» мають правильну округлість, що є надзвичайною рідкістю в мінеральному світі.

Фольклорні пояснення появи «курячих богів» різноманітні. Серед них як раціональні (виточування каменя потоками води), так і міфологічні (що отвори вилизують змії, або самі камені є скам'янілими плазунами)^[1].

Утім, переважає пояснення, що їхній генезис пов'язаний з тривалою водною ерозією скам'янілостей. Зокрема коли вода вимиває скам'янілі рештки давніх організмів, таких як корали, з навколишньої міцнішої породи, внаслідок чого утворюються характерні отвори. Деякі відьомські камені завдячують своїм існуванням двостулковому молюску, відомому як піддок, або ангельське крило. Ці істоти, коли дорослішають, зариваються в камені, утворюючи крихітні печери, де вони живуть, фільтруючи поживні речовини з навколишньої води^[1].

• Юрій Збанацький — український письменник, кінодраматург — автор повісті «Курячий бог». Екранізована в 1968 році на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка — під назвою «Втікач з Янтарного».