Кіршенблат Яків Давидович

Яків Давидович Кіршенблат
Народився	23 липня 1912(1912-07-23) Тіфліс, Російська імперія
Помер	20 жовтня 1980(1980-10-20) (68 років) Чернівці
Країна	Російська імперія →  СРСР
Діяльність	ентомолог, біолог
Alma mater	Петербурзький університет
Галузь	ентомологія, паразитологія, медицина
Заклад	Буковинський державний медичний університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор біологічних наук
Науковий керівник	В. О. Догель
Відомі учні	Ткачук Світлана Сергіївна
Війна	німецько-радянська війна
Відомий завдяки:	працям з ентомології і медицини
Нагороди

Я́ків Дави́дович Кіршенбла́т (23 липня 1912(19120723), м. Тіфліс, Російська імперія — 20 жовтня 1980, м. Чернівці) — український радянський ентомолог, паразитолог, ендокринолог, фізіолог. Відкрив нову групу біологічно активних речовин. Доктор біологічних наук, професор. Завідувач кафедри фізіології людини Буковинського державного медичного університету (БДМУ).

Яків Давидович Кіршенблат народився у Тифлісі 23 липня 1912 року в родині лікаря, випускника Берлінського університету. Закінчивши школу і мріючи стати вченим-біологом, він поїхав до Ленінграда. Документи виш у нього не прийняв, бо хлопець виявився неповнолітнім (16 років). Він влаштувався портовим вантажником і відвідував лекції на біологічному факультеті як вільний слухач. Ставши студентом, працював у протозоологічній лабораторії В. О. Догеля.

У 20 років Яків Кіршенблат одержав диплом про вищу освіту і пішов науковим співробітником фізіологічної лабораторії Всесоюзного інституту тваринництва. Після закінчення аспірантури (1934—1937) він стає асистентом кафедри зоології безхребетних в університеті. Тоді ж його обрали секретарем Ленінградського відділення Академії наук СРСР. Це надало йому можливість спілкуватися з видатними вченими, зокрема фізіологами О. О. Ухтомським, Л. А. Орбелі. Невдовзі він захистив свою монографію з паразитології (1938) як кандидатську дисертацію^[1].

В роки війни він лишався у блокованому Ленінграді. Він стає лікарем-лаборантом військового шпиталю, згодом — начальником лабораторії і… стає студентом лікувального факультету Першого Ленінградського медичного інституту в оточеному місті.^[2].

По закінченню війни він працює (1946—1953) старшим науковим співробітником Інституту акушерства і гінекології Академії медичних наук СРСР, стає доктором біологічних наук (1952). Повоєнні роки стали часом лихих випробувань: розгром вітчизняної біології як такої і розгортання антисемітської компанії (Справа лікарів). Низка вчених зазнала репресій, сотні біологів змушені були полишити місця роботи в наукових центрах^[1]. Син вченого, Володимир Кіршенблат згадує: «Коли батька звільнили через „справу лікарів“, він дев'ять місяців знаходився без роботи і з валізою чекав, коли за ним „прийдуть“. Але за ним не прийшли. Коли Сталін помер, батька відновили на роботі. Однак кабінет ендокринології вже ліквідували, а куди він тільки не писав — до Москви, Києва, Ленінграда — усі відмовляли. І лише коли він подав кандидатуру на конкурс по заміщенню посади завідувача кафедри нормальної фізіології Чернівецького медичного інституту, його взяли на роботу»^[3]. Цю посаду він обіймав до кінця життя.

• Батько — Давид Абрамович Кіршенблат (? — 1959), професор, знаний у Тбілісі лікар-терапевт.
• Мати — Фанні (Фаїна) Яківна Кіршенблат (до шлюбу Примакова), тітка відомого російського дипломата і політика Є. М. Примакова.
• Брат — Михайло Давидович Кіршенблат (1905—1937?), лікар-терапевт, засуджений за «Сталінськими списками»^[4].
• Дружина (другий шлюб) — Софія Костянтинівна Кіршенблат.
• Син — Володимир Якович Кіршенблат, вчений-медик, кардіолог, головний терапевт Чернівців.

Діти від першого шлюбу:

• Син Юрій Якович Кіршенблат — фотограф.
• Син Борис Якович Кіршенблат — петербурзький радіоаматор.
• Донька Ірина Яківна Кіршенблат.

Дослідження Я. Д. Кіршенблата здійснювались у трьох основних напрямах: паразитологія, ентомологія і ендокринологія. Він вніс зміни у класифікацію стьожкових червів^[5], описав нові види цих тварин, що паразитують на закавказьких гризунах, вивчив поширення і фізіологію гельмінтів Грузії та Вірменії.

Невдовзі після закінчення університету Я. Д. Кіршенблат описав два нові види і два підвиди кліщів, згодом — десятки видів жуків з родини хижаків (Staphylinidae) Тоді ж, у другій половині 1930-х він вивчав географічне поширення жуків у Забайкаллі і Поволжі^[6][7].

Вже у Чернівцях, ставши ендокринологом, він обробляв свою довоєнну колекцію жуків-хижаків. Нині вона зберігається в Зоологічному інституті РАН^[8].

Людина широкої ерудиції, Я. Кіршенблат обґрунтував виділення особливої групи біологічно активних речовин, яким він дав назву «телергонів» (1957). Він переконливо показав наявність хімічного передавання ними інформації у рослин, тварин, людини і запропонував детальну класифікацію цих сполук (1958). Два роки по тому до аналогічних висновків дійшли й німецькі біологи, запропонувавши термін «феромони», який згодом набув поширення на заході, а потім і в СРСР. Захистити свій пріоритет і запровадити згадану класифікацію у науковий вжиток^[9] Якову Давидовичу не вдалося.

У повоєнний період основним напрямом досліджень Я. Д. Кіршенблата стає ендокринологія, зокрема особливості будови і функціонування статевих залоз, їх вплив на організм Разом з учнями він енергійно розвиває революційну на той час гіпотезу про регуляторну дію гіпоталамуса на ендокринні залози. Нині ті припущення одержали безперечне підтвердження. Він також вивчав кортикостероїдні гормони надниркових залоз, гіпофізу і яєчників, лікування розладів менструального циклу. При кафедрі вчений створив лабораторію електрофізіології мозку (1966).

Одним з практичних результатів праці Я. Кіршенблата стала розробка гормональної діагностики вагітності на 7—14 тижнях. Ідея і розроблена методика знайшли застосування не в акушерстві, а у рибництві для штучного розведення осетрових та костистих риб.

У Чернівцях Я. Кіршенблат невдовзі після початку роботи на новому місці досконало опанував нову для нього навчальну дисципліну — нормальну фізіологію, вивчив українську (на додачу до грузинської, німецької і англійської). Слухати його глибокі майстерні лекції приходили міські лікарі-практики. За чверть століття він керував виконанням 16 кандидатських дисертацій і консультував підготовку чотирьох докторів наук.

Вагомим внеском у підготовку ендокринологічних кадрів стала навчальна література, підготовлена Я. Д. Кіршенблатом. Він є автором понад 160 наукових та науково-методичних публікацій, серед яких є монографії і підручники (дивись нижче). Крім того, у його творчому доробку — науково-популярні статті у всесоюзних журналах «Природа», «Знание — сила» та інші.

• Обзор жуков рода Paederus, встречающихся на территории СССР // Паразитологический сборник: 1932. — Вып. 3. — С. 215—222.
• Обзор палеарктических видов рода Ontholestes Ganglb. (Col., Staph.) — Тр. ЗИН. АН СССР. — 1936. — Т. 3. — С. 551—567.
• Жуки-стафилины в гнездах Citellus pygmaeus Pall. // Вестник микробиологии, эпидемиологии и паразитологи (Саратов), 1937. — т. 16. — № 1-2. — С. 171—185.
• Происхождение явления промежуточных хозяев у паразитов // Проблемы общей паразитологии». — Уч. зап. ЛГУ. — 1937. — № 13. — (серия биол.)
• Закономерности динамики праразитофауны мышевидных грызунов. — Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1938. — 92 с.
• Паразитические черви малоазиатского суслика (Citellus xanthoprymnus Bennet) в Армении. — Уч. зап. ЛГУ. — 1939. — № 15. — (серия биол.)
• Особенности пещерных животных // Природа. — 1939. — № 8.
• Личиночные стадии ленточных червей в грызунах Грузии и Армении. — Сообщ. Груз, филиала АН СССР. — 1940. — т. 1. — № 4.
• Новые данные о личиночных стадиях ленточных червей в грызунах Грузии. — Сообщ. АН ГрузССР. — 1948. — т. 9. — № 4.
• Материалы к гельминтофауне грызунов в Грузии. — Тр. зоол. ин-та. АН Груз. ССР. — 1948. — Т.8. — С. 317—339.
• К гельминтофауне закавказского хомяка (Mesocricetus auratus brandti Nehr.).—Уч. зап. ЛГУ, серия биол., 1949, вып. 19, № 101.
• О возрастных и сезонных изменениях паразитофауны грызунов // Природа, 1951, № 5. С. 69 — 71.
• Сем. Staphylinidae — Стафилины, или коротконадкрылые жуки // Определитель насекомых Европейской части СССР. — М.–Л.: Наука, 1965. — С. 111—156.
• Общая эндокринология: учеб. пособие для биол. специальностей ун-тов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Высшая школа, 1971. — 370 с.
• Практикум по эндокринологии: для биол. специальностей ун-тов. — М.: Высшая школа, 1969. — 256 с.
• Сравнительная эндокринология яичников. — М.: Наука, 1973.
• Телергоны — химические средства взаимодействия животных: 2-е изд. — Москва: Наука, 1974. — 127 с.

Багатогранна діяльність Я. Д. Кіршенблата відзначена орденом Знак Пошани та медалями. На його честь названо низку видів твердокрилих комах.

Портрет вченого є в галереї фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету. У цьому ж виші заснована щорічна студентська стипендія імені професора Я. Д. Кіршенблата, його ім'я носить кафедра фізіології БДМУ. У 2003 році в Чернівцях відбулася міжнародна наукова конференція «Фізіологія регуляторних систем», присвячена Я. Д. Кіршенблату^[1].