Латинські Константинопольські патріархи
Латинський патріарх Константинопольський — титул, що виник в результаті хрестового походу на Константинополь. В результаті Четвертого хрестового походу, 1204 року Константинополь був захоплений хрестоносцями та був оголошений столицею Латинської (Романської) імперії. На катедру православних Константинопольських Патріархів був посаджений Латинський Патріарх. Такий стан тривав до 1261 року, коли Константинополь був відвойований імператором Михайлом VIII Палеологом. Із падінням Латинської імперії Константинопольський патріарх переїхав до Кандим (о. Крит), а потім у Негропонте (о. Евбея). Тимчасову перевагу латинський патріархат отримував після підписання уній з Римом: Ліонської (1274 року) та Флорентійської (1453 року). Після Фераро-Флорентійського Собору Константинопольський православний та латинський Патріархат тимчасово об'єдналися. З падінням Константинополя під навалою турків роль православної Константинопольської Церкви серед її пастви значно зросла. Султан Мухамед II (пом. 1481), що завоював Константинополь, не тільки залишив Константинопольським Патріархам (православним) церковну владу над православним населенням новоутвореної імперії, але наділив їх також політичною владою, якою вони не мали у Візантії. Константинопольський Патріарх розділив з султаном політичне лідерство серед православного населення Турецької імперії. З 1772 року Константинопольський патріархат стає титулярним. А латинники, що проживали на території Константинопольського патріархату, були підпорядковані апостольському вікаріату в Константинополі. Після цього Латинські константинопольські патріархи продовжувались призначатися Папою Римським (з деякими перервами) до 1948 року, але вони не мали лише номінальний титул. 1964 року — титул було скасовано. Список Латинських Константинопольських патріархів
Цей титул було офіційно скасовано 1964 року. Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Латинські патріархи Константинополя
|
||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
