Леваллуазька техніка

Леваллуазька техніка — в археології, характерна для епохи стародавнього палеоліту техніка обробки каменю.

Першим, хто дав чітке визначення цього терміна, був французький дослідник Франсуа Борд. Названа по характерному давньопалеолітичному місцезнаходженню Леваллуа-Перре (Levallois-Perret), поблизу Парижа. Полягає в ретельній попередній обивці нуклеуса (ядрища), що здобуває завдяки цьому схожість з панциром черепахи (черепахоподібний нуклеус). Така оббивка зумовлювала правильну форму овальних, прямокутних або трикутних відщепів і пластин, які відколювалися від нуклеуса і служили для виготовлення різних знарядь. Леваллуазька техніка з'явилася в середині ашельського часу (див. ашельська культура) і була поширена протягом пізньоашельского і мустьєрського часу (див. Мустьєрська культура) у окремих груп людей на всіх територіях, заселених в стародавньому палеоліті (див. Кам'яна доба). Леваллуазька техніка співіснувала з іншими технічними прийомами обробки каменю.

Леваллуазска техніка — великий крок вперед в порівнянні з попередніми їй шельскою та клектонською.

Література

Любин В. П., К вопросу о методике изучения ннжнепалеолитических каменных орудий, в сборнике: Материалы и исследования по археологии СССР, № 131, М. — Л., 1965;
Григорьев Г. П., Проблемы леваллуа, в сборнике: Материалы и исследования по археологии СССР, № 185, Л., 1972.
Паничкина М. З., Палеолитические нуклеусы. «Археологич. сб.», в. 1, Л., 1959;
Bordes F., Principes d'une méthode d'étude des techniques de débitage et de la typologie du paléolithique ancien et moyen. «L'Anthropologie», P., 1950, t. 54.