Левенець Юрій Анатолійович
Левене́ць Ю́рій Анато́лійович (6 серпня 1961, місто Бугуруслан, Оренбурзька область, Росія — 8 жовтня 2013, Київ, Україна)— український історик і політолог, фахівець у галузі етнополітології, академік Національної академії наук України (2009), доктор політичних наук (2001). В 2006—2013 роках — директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Входив до складу наукової ради Українського історичного журналу. Біографічні відомостіУ 1968 родина переїхала до міста Кременчука, де Юрій закінчив середню школу, був робітником на одному із заводів. У 1979 переїхав до Києва, працював лаборантом у одному з науково-дослідних інститутів, почав заочно вчитися на історичному факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, а згодом перейшов на стаціонар[3]. 1983 року закінчив історичний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Від 1983 року навчався в аспірантурі Полтавського педагогічного інституту, з 1987 року працював на посаді асистента цього ж інституту. У 1987—1990 роках працював викладачем історичного факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1990—1992 роках — старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, з 1992 року — заступник директора Інституту, з 2006 року — директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 1987 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. 2001 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка захистив докторську дисертацію на тему «Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина XIX — початок XX століття)». З 2006 року — член-кореспондент НАН України. З 2009 року — академік НАН України. Помер 8 жовтня 2013 року[4]. Причиною смерті став рак мозку. Похований на Байковому кладовищі. Наукові зацікавленняДо кола наукових інтересів Ю. А. Левенця належали проблеми теорії та історії політичної науки, розвиток етнонаціональних процесів в Україні, політичної культури, регіональних, релігійних відносин. Досліджував еволюцію української національної ідеї на тлі політичної та етнічної історії. Один з ініціаторів створення 6-томної «Політичної історії України ХХ століття». Був автором та співавтором понад 150 наукових робіт. Політична діяльністьЙого називали «головним політтехнологом Банкової». У 1998—2002 рр. був консультантом Олександра Волкова. Працював у штабах Леоніда Кучми (1999) та Віктора Януковича (2004), співпрацював зі штабом Юлії Тимошенко (2010). Наукові публікації
Вшанування пам'яті![]()
Примітки
Джерела та література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia