Лейкфельд Павло Емільєвич

Лейкфельд Павло Емільєвич
Народження	6 (18) листопада 1859  Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Смерть	1930-ті
Громадянство (підданство)	Російська імперія
Знання мов	російська
Викладав	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Alma mater	Імператорський Харківський університет (1883)

Павло Емільєвич Лейкфельд (1859, маєток Павлівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії — 1930-ті роки) — філософ, психолог і педагог, професор^[1] філософії Харківського університету^[2][3].

Народився в родині поміщика Бахмутського повіту Катеринославської губернії Еміля Васильовича Лейкфельда. Розпочав навчання у Другій Харківській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю та був зарахований до Харківського університету^[4].

Закінчив історико-філологічний факультут Харківського університету (1883). У 1881 році за працю «Логические учения Гер­берта Спенсера» нагороджений золотою медаллю. Був залишений на кафедрі філософії для підготовки до професорського звання. У 1891 році Лейкфельд захистив дисертацію на тему: «Різні напрямки в логіці та основні завдання цієї науки» у Варшавському університеті й був затверджений у ступені магістра філософії^[3].

З 1886 року працював приват-доцентом Харківського університету, а з 1893 року — виконувачем обов'язків екстраординарного професора, з 1897 року — екстраординарний професор, з 1899 року — ординарний професор, з 1912 року — заслужений професор Харківського університету. Заснував при університеті кабінет експериментальної психології. Також викладав на вищих жіночих курсах у Харкові.

У 1896 році він взяв участь у Міжнародному з'їзді з психології у Мюнхені (Німеччина), у 1904 році у Другому Міжнародному філософському з'їзді у Женеві (Швейцарія), у 1908 році у Третьому Міжнародному філософському з'їзді в Гейдельберзі (Німеччина), 1909 року в Шостому Міжнародному психологічному з'їзді в Женеві (Швейцарія)^[3].

З 1920 року меш­кав у Сімферополі, де працював профором, очолював кафедру психології Кримського педагогічного інституту^[3]. Тут він також організував при кафедрі кабінет експериментальної психології.

Автор праць з логіки, психології, педагогіки, історії музики та філософії.

•  Различные направления в логике и основные задачи этой науки. Х., 1890;
•  К учению Аристотеля о бес­смер­тии души // Вѣра и разумъ. 1890. № 8;
•  Математическая формула для опре­деления вероятности гипотез в ее приложении к научным построениям // Зап. Харьков. ун-та. 1898. № 4; Логика. Х., 1901; 1907; 1908; 1915;
•  К вопросу о выработке интернационального языка (Харків, 1905)
•  О гипотетических суждениях // Зап. Харьков. ун-та. 1906. Вып. 1;
•  Средневековая и новая философия: Краткое извлечение из лек­ций, читанных в Харьковском университете. Х., 1907; 1908.
•  Закон Вебера и закон Меркеля: доклад / Павел Эмильевич Лейкфельд. — Харків, 1911. — 210—218 с.

• В. І. Силяєва. Лейкфельд Павло Емільєвич // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
• Історико-філософський факультет Харківського університету за перші 100 років його існування (1805—1905) (збірка, Харків, 1905)
• Абашник В. А. Філософська діяльність П. Е. Лейкфельда / Абашник Володимир Олексійович // Грані (Дніпропетровськ). — 2012. — № 8(88). — С. 69-72.
• Абашник В. А. «Про логічне вчення про індукцію» П. Е. Лейкфельда (1895) / Абашник Володимир Олексійович // Гілея (Київ). — 2012. — Віп. 63. С. 290—294.