Липневе повстання в Чорногорії

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (грудень 2024)

Липневе повстання в Чорногорії
Італійці розстрілюють повсталих чорногорців
Дата: 13 липня — грудень 1941 Місце: Чорногорія Результат: придушення повстання, початок антифашистської боротьби в Чорногорії
Сторони
Мілован Джилас Пеко Дапчевич Арсо Йованович	Алессандро Пірціо Біролі
Втрати
за італійськими даними: 5 тисяч убитих і 7 тисяч поранених. за югославськими даними: 72 убитих і 53 поранених (військові втрати); від 10 до 20 тисяч жертв серед цивільного населення	за італійськими даними: 2 тисячі убитих і поранених за югославськими даними: 735 убитих, 1120 поранених, 2070 потрапили в полон

Липневе повстання в Чорногорії (серб. Тринаестојулски устанак) ― повстання, що відбулося 13 липня 1941 року в Чорногорії проти окупації італійського фашистського уряду під час Другої світової війни. Це повстання вважається першим масовим повстанням в окупованій Європі після початку агресії нацистської Німеччини та її союзників.

У повстанні брали участь щонайменше 30 тисяч осіб. Основна фаза повстання тривала протягом шести тижнів; останні осередки повстання вдалося придушити тільки до грудня 1941 року. Серед повсталих були офіцери і солдати Югославської королівської армії, які не прийняли капітуляцію Югославії та підтримували ідеологію націоналізму, а також комуністи й соціалісти, багато хто з яких проходив у кращому разі строкову службу в югославській армії та щойно вступив у партизанський Народно-визвольний рух. Метою повстання був початок визвольної боротьби як проти окупаційних сил Італії та Німеччини, Болгарії та Угорщини, так і проти втеклих на бік окупантів деяких монархістів, чорногорських сепаратистів, хорватських і албанських колабораціоністів. Основною відмінною рисою повстання була його масовість ― повсталі не визнавали капітуляцію своєї країни і підтримували не тільки дії західних союзників, а й Радянський Союз, який воює проти Німеччини та її союзників, і до якого вони відчували щирі симпатії незалежно від політичних переконань.

Протягом трьох тижнів після початку повстання в руках антифашистського руху опинилася майже вся Чорногорія, а під час одного з боїв було розгромлено найбільший італійський гарнізон в окупованій Європі чисельністю 1000 солдатів і офіцерів. Повстанським рухом керували колишні офіцери югославської королівської армії: полковник Байо Станишич, майор Джорджіє Лашич і капітан Павле Джуришич. Розвинути успіх партизанам не вдалося: 70-тисячна італійська армія під командуванням генерала Алессандро Пірціо Біролі за підтримки санджакських мусульман і албанських поліцейських перейшла в контрнаступ і за наступні три тижні покінчила з повстанням.

Хоча повстання було придушене, воно стало важливим символом руху опору. Воно поклало початок широкому партизанському руху, який тривав протягом усієї війни в Югославії.

13 липня донині вважається в Чорногорії святковим днем ― у СФРЮ він носив ім'я «День повстання чорногорського народу», нині він називається «Днем державності Чорногорії».