Литвиненко Владислав Володимирович

Владислав Литвиненко Владислав Володимирович Литвиненко
Старший солдат
Загальна інформація
Народження	25 березня 1994(1994-03-25) м. Маріуполь, Донецька область, Україна
Смерть	23 березня 2022(2022-03-23) (27 років) м. Маріуполь, Донецька область, Україна (в результаті бойових дій)
Національність	українець
Псевдо	Вектор
Військова служба
Роки служби	2015—2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов»
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки

Владисла́в Володи́мирович Литвине́нко — старший солдат, розвідник ОЗСП «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що героїчно загинув під час російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Народився 25 березня 1994 року на Донеччині.

Дитинство провів у м. Маріуполі, але згодом родина переїхала до м. Києва.

У дитинстві займався східними єдиноборствами, тайським боксом, плаванням, а потім шахами.

Учасник Революції гідності.

У січні 2015 року приєднався до добровольчого батальйону й воював у селищі Піски Донецької області. Згодом приєднався до «Азова» та брав участь у Павлопіль-Широкинській наступальній операції.

Здобув вищу освіту за фахом дизайнера інтер'єру. Закінчив вечірні курси малювання в м. Маріуполі.

Через участь у бойових діях мав контузії.

Останні роки захищав Батьківщину в складі групи розвідки спеціального призначення полку «Азов», проходив службу на посаді старшого водія — радіотелеграфіста групи розвідки спеціального призначення ОЗСП «Азов».

Загинув 23 березня 2022 року при виконанні бойових завдань у м. Маріуполі — під час вчиненого російськими окупантами артобстрілу позицій захисників.

Рідні довго не могли поховати тіло загиблого воїна, адже його не вдавалося вивезти з Маріуполя.

Віра Литвиненко, мама загиблого воїна казала:

«Мій син майже 8 років в "Азові", вже хотів звільнятися. Два дні не дожив до свого 28-річчя. Загинув у березні. "Азов" – це його все доросле життя. Мріяв про перемогу, про вільну Україну, хотів після звільнення пожити мирним дорослим життям, працювати в Україні. З 20 років він на війні... Забрати тіло загиблого сина, каже, досі не можуть. Ми чекаємо. Обмін (тілами – прим.) іде, але поки нема. У більшості з нашої спільноти ще не вдалося поховати своїх дітей, чоловіків, доньок»[1].

• орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов'язку.

20 серпня 2022 року, за ініціативи матері загиблого Героя Віри Литвиненко, яка стала ініціатором і керівником проєкту зі вшанування подвигу «Азовців», та Вікторії Грицаєнко, дружини загиблого в м. Маріуполі Героя України Віталія Грицаєнка (позивний «Гоголь»), подвиг Владислава Литвиненка вшанували, розмістивши його портрет на вулицях міста Полтави.

Виставка « Полк Азов — Янголи Маріуполя» з портретом Героя за ініціативи його мами Віри Литвиненко також була відкрита у м. Києві на Софійській площі до дня Захисника України з 14 жовтня 2022. #АзовВоїниСвітла

• Віра Литвиненко, мама бійця «Вектора» Останні слова сина на Азовсталі: «Я ні про що не шкодую»
• «Ми досі його не поховали»: у Полтаві влаштували фотовиставку загиблих бійців «Азову»
• Янголи Маріуполя: у Києві пройде фотовиставка, присвячена полеглим «азовцям»
• https://kyivcity.gov.ua/news/na_sofiyskiy_ploschi_vidkrili_vistavku_polk_azov__yangoli_mariupolya_foto/
• Указ Президента України від 2 квітня 2022 року № 202/2022 «Про відзначення державними нагородами України»

Це незавершена стаття про військовослужбовця Сил оборони України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.