Личинкотерапія Личинкотерапія[джерело?] (англ. maggot therapy) — метод очищення відкритих ран за допомогою личинок деяких мух, наприклад, синьої або зеленої м'ясної мухи[1]. У США цей метод отримав назву «Maggot debridement therapy» (очищувальна личинкова терапія), у Великій Британії — «Biosurgery» (біохірургія)[2]. Личинки каліфорид харчуються мертвою тканиною, вони не мають зубів і не кусаються, тому що використовують екстракорпоральне попереднє травлення (позатравне травлення) — вони виділяють травні соки для розрідження їжі, яку потім вживають. Личинки використовуються або у вільному розташуванні в рані, або у вигляді марлевого мішка, що міститься на рану, через яку відбувається харчування личинок, однак такий спосіб значно знижує ефект[3]. Відомо, що цей метод застосовувався ще за правління Наполеона[4]. Формально — спосіб лікування опаришами був відкритий у Першу світову війну доктором Вільямом Байєром з медичної школи Джонса Хопкінса в Балтіморі. Він описав випадок, коли на полі бою санітари знайшли двох поранених солдатів, які залишалися без лікування близько доби. Коли з них зняли одяг, то в ранах виявили тисячі личинок, проте в ранах тканини були чисті і рожеві[1][5]. Існує поширене упередження, що личинка може «заживо поїдати» тіло людини або тварини, проте, насправді, опариші харчуються тільки омертвілими тканинами, і їхнє масове поширення на тілі ще живої людини або тварини говорить про важке ураження частини тіла некрозом. Личинки уповільнюють процес гниття, живлячись омертвілими тканинами, і не чіпаючи живих. Опариш виділяє природний антибіотик сератицин[1][6], який дозволяє личинці спокійно харчуватися мертвими тканинами, що містять небезпечні бактерії і одночасно дезінфікувати живі тканини тварини/людини, перешкоджаючи їх подальшому гниттю. Крім того, личинки здатні зупиняти подальші запальні процеси, вони виділяють алантоїн — речовину, яка перешкоджає роботі рядів білків, що викликають запальну реакцію в тканинах. Пригнічення імунітету дозволяє опаришам спокійно харчуватися омертвілими тканинами без ризику бути атакованими імунною системою живого організму[4]. Метод втратив популярність у зв'язку з відкриттям антибіотиків[4].  Хірургічні личинкиДля личинкотерапії використовуються спеціально вирощені личинки певних видів мух (родів Lucilia, Calliphora), достатньо ефективним виявилось для лікування інфікованих ран у хворих із цукровим діабетом.[7][8] Частина науковців, пропонує вирощувати стерильні личинки певних видів мух, позаяк «природні» мухи можуть бути небезпечними і здатними занести патогенні мікроби в рану[джерело?][9]. Комахи виробляють дуже велику кількість антимікробних та фунгіцидних пептидів, перебуваючи у первинному септичному осередку (септичній травмі). Вони вибірково реагують на різні групи мікроорганізмів, найпростіші гриби, а також грампозитивні та грамнегативні бактерії[10]. Хірургічні личинки з давніх часів використовувалися для загоєння та стерилізації ран. За часів Кримської війни ці личинки активно використовували хірург М. І. Пирогов.[джерело?] З клітин хірургічних личинок синьої м'ясної мухи Calliphora vicina у відповідь на бактеріальне зараження було виділено комплекс антимікробних пептидів[11] FLIP7 (англ. Fly Larvae Immune Peptides)[12]. Див. також
Примітки
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
