Ломінадзе Віссаріон Віссаріонович
Віссаріон (Бесо) Віссаріонович Ломінадзе (6 червня 1897, Кутаїсі, Російська імперія — 19 січня 1935, Магнітогорськ, РРФСР, СРСР) — радянський партійний діяч, відповідальний секретар ЦК КП Грузинської РСР. Член Бюро ЦК ВЛКСМ з 17 березня 1925 по 18 червня 1927 року. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) з 31 грудня 1925 по 26 червня 1930 року. Член ЦК ВКП(б) з 13 липня по 1 грудня 1930 року. ЖиттєписНародився в Кутаїсі в родині учителя. У 1914 році закінчив класичну гімназію в Кутаїсі. З 1913 року брав участь у роботі студентських соціал-демократичних організацій (Кутаїсі, Санкт-Петербург). З 1914 по 1917 рік навчався на економічному відділенні Петроградського політехнічного інституту. Член РСДРП(б) з березня 1917 року. З квітня по серпень 1917 року працював у військовій організації Петроградського комітету РСДРП(б). З серпня по жовтень 1917 року — член і секретар Кутаїського комітету РСДРП(б). Створив у Кутаїсі молодіжну комуністичну організацію «Спартак». З листопада 1917 по 1918 рік — партійний організатор районного комітету РСДРП(б) у Петрограді. У 1918 році направлений на Кавказ, проводив нелегальну більшовицьку роботу в Грузії. Влітку 1918 року заарештований національною владою Грузії, незабаром звільнений. З жовтня 1918 по квітень 1919 року — голова Тифліського підпільного комітету РКП(б). У квітні 1919 року заарештований в Тифлісі грущинською владою, висланий до Баку (Азербайджан). У травні 1919 — 1920 року — член та голова Бакинського підпільного комітету РКП(б), редактор газети «Набат» у місті Баку. З березня по квітень 1920 року — член Бакинського бойового штабу. З березня по жовтень 1920 року — член виконавчого комітету Бакинської ради. З 6 червня по жовтень 1920 року — член колегії відділу друку і видавництв Азербайджанського революційного комітету, член Президії ЦК КП(б) Азербайджану, член Кавказького крайового комітету РКП(б. З жовтня 1920 до 1921 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Орловського губернського комітету РКП(б), член бюро Орловського губернського комітету РКП(б). У 1921 році брав участь у придушенні Кронштадтського повстання. З 1921 по 1922 рік — партійний організатор РКП(б) Виборзького району Петрограда. З жовтня 1922 до серпень 1924 року — відповідальний секретар ЦК КП(б) Грузії. Одночасно, з 23 березня 1923 року — член Закавказького крайового комітету РКП(б). У 1924—1925 роках — слухач курсів марксизму при Комуністичній академії. З квітня 1925 до 1926 року — секретар виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу Молоді (КІМ), член бюро ЦК ВЛКСМ. З березня 1926 по 1927 рік — член президії виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу (Комінтерну). До серпня 1927 року — представник виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу в Китаї, брав участь у скликанні надзвичайної наради Комуністичної партії Китаю 7 серпня 1927 року[2]. У 1928 — березні 1929 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Нижньогородського губернського комітету ВКП(б). У березні 1929 — березні 1930 року — відповідальний секретар Єйського районного комітету ВКП(б) Краснодарського округу. 8 травня — 19 листопада 1930 року — 1-й секретар Закавказького крайового комітету ВКП(б). Делегат X—XVII з'їздів партії, на XIV—XV з'їздах обирався кандидатом у члени ЦК, на XVI з'їзді — членом ЦК ВКП(б). Розчарувавшись у політиці Сталіна, 1930 року разом із Лазарем Шацкіним створив опозиційну групу, яка згодом встановила контакти з опозиційно налаштованим головою Ради народних комісарів РРФСР Сергієм Сирцовим, що було кваліфіковано Сталіним як створення «право-лівацького блоку»[3]. 1 грудня 1930 з'явилась спільна постанова ЦК та ЦКК «Про фракційну роботу Сирцова, Ломінадзе та інших». Їх було виведено з ЦК та знято з посад. З 1931 до 1932 року — начальник науково-дослідного сектора Народного комісаріату постачання СРСР. З 1932 до 1933 — партійний організатор ЦК ВКП(б) машинобудівного заводу № 24 у Москві. До серпня 1933 року — партійний організатор ЦК ВКП(б) радгоспу «Гігант» Північно-Кавказького краю. З серпня 1933 по 19 січня 1935 року — 1-й секретар Магнітогорського міського комітету ВКП(б) Челябінської області (останній пост отримав завдяки зверненню Орджонікідзе, який його добре знав, до Політбюро).[4] 18 січня 1935 року під загрозою арешту намагався покінчити життя самогубством через постріл у серце, наступного дня помер після операції з вилучення кулі. Заступник Ломінадзе одразу продиктував телефоном до Москви передсмертного листа:
НагородиНагороджений орденом Леніна (17.08.1933) та орденом Червоного Прапора (1921). Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
