Лупенко Юрій Олексійович
Юрій Олексійович Лупенко - український економіст, вчений у галузі аграрної економіки; доктор економічних наук (1998), професор (2007), дійсний член (академік) (2007), віцепрезидент Національної академії аграрних наук України (2019)[1], директор Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки"[2]. Голова президії ГО "Всеукраїнський конгрес вчених економістів аграрників" (2015)[3]. Дійсний член (академік) Міжнародної кадрової академії, м. Київ (2000), академік Академії економічних наук України (2014). Заступник головного редактора міжнародного науково-практичного журналу "Економіка АПК" (2012)[4]. Заслужений діяч науки і техніки України (2004). Біографічні відомостіНародився на Житомирщині в місті Коростень. Вищу освіту за фахом бухгалтерський облік у сільському господарстві здобув у Житомирському сільськогосподарському інституті (нині - Поліський національний університет). Отримавши практичний досвід на посаді економіста в радгоспі (1978-1980), поступив в аспірантуру Українського науково-дослідного інституту економіки і організації сільського господарства імені О.Г. Шліхтера (нині - Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки" НААН), в якому згодом пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до директора. У 1998 році перейшов на державну службу. Працював на різних посадах в державних органах (зокрема в Головному управлінні з питань економічної політики Адміністрації Президента України, Державному департаменті агентства України з інвестицій та інновацій та Міністерстві фінансів України). Державний службовець 3 рангу (2002). Батько - Лупенко Олексій Степанович (1923-1991), мати - Бондар Марія Михайлівна[ru] (1929-2004), брат - Володимир (1954-2014)[5]. Дружина - Євдокія Іванівна (1958), кандидат економічних наук (1989), сини - Андрій (1985), кандидат економічних наук (2021), Володимир (1993)[5]. Наукова діяльністьНаукову діяльність розпочав на посаді молодшого наукового співробітника (1980-1981) Науково-дослідного інституту сільського господарства нечорноземної зони України (нині - Інститут Полісся Національної академії аграрних наук), потім продовжив на посадах аспіранта, докторанта, молодшого, старшого, провідного наукового співробітника, завідувача сектором, заступника завідувача відділом (1981-1998) УкрНДІ економіки і організації сільського господарства (нині - ННЦ "інститут аграрної економіки"). У 1985 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук, у 1997 році - дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. Вчене звання професора здобув у 2007 році. Був ініціатором[5] і безпосереднім розробником низки стратегічних і програмних документів, законопроектів, проектів Указів Президента України, інших нормативних документів, наукових доповідей, науково-практичних рекомендацій з питань розвитку аграрного сектора економіки, сталого розвитку сільських територій, сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, підприємництва та фермерства, земельних відносин, фінансового забезпечення і оподаткування сільськогосподарської діяльності та ін. За результатами досліджень опублікував понад 500 наукових праць, з яких 40 монографій, 11 навчальних посібників, більше 35 науково-практичних і методичних рекомендацій[5]. За даними Google Scholar h-індекс - 35, i10-індекс - 87[6]. Індекс Хірша за базою Scоpus - 2[7], за базою Web of Science - 2[8]. Підготував 12 докторів, 14 кандидатів економічних наук, 1 доктора філософії з економіки[5]. Нагороди й відзнаки
Примітки
Література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia