Луценко Володимир Антонович

Луценко Володимир Антонович (28 квітня 1941,  м. Комсомольськ-на Амурі  — 23 листопада 2020, м. Дніпро) — український письменник, публіцист. Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України^[1][2].

Володимир Луценко народився 28 квітня 1941 році у м. Кромсомольськ-на-Амурі. У дитячі роки разом із родиною переїхав до м. Дніпродзержинськ. Після закінчення середньої школи працював у будівельному управлінні «Шляхводбуд».

З 1968 року, після закінчення Дніпропетровського державного університету, в якому навчався на філологічному факультеті, Володимир Луценко працював вчителем у школі, методистом у Палаці піонерів та школярів.

Протягом 1972—1979 років був заступником редактора дніпродзержинської газети «Дзержинець».

У 1979—1981 роках навчався у Київський вищий партійній школі на факультеті журналістики, по закінченню якої з 1981 по 1984 рік працював завідувачем відділу культури обласної газети «Дніпровська правда». З 1986 по 2001 рік був головним редактором Дніпропетровської обласної державної телерадіокомпанії.

З 1993 року також був видавцем та редактором гумористично-сатиричного часопису «Носоріг».

У період 2003—2005 років був відповідальним секретарем, а з 2013 по 2020 рік — головою Дніпропетровської обласної організації НСПУ^[3][4].

Перші твори Володимира Луценка були опубліковані у 1970-ті роки, під час його роботи у засобах масової інформації.

Згодом були опубліковані його гумористично-сатиричні збірки:

• «Фейлетонна епоха» (1995);
• «Товариши-хапуни» (1996);
• «Дохлін та Пройдохін» (1998);
• «Синдром Носорога» (1999);
• «О, яка це екзотика — політична еротика» (2000);
• «Поцілунок Сатани», «Рафаель та юшкоїди» (2001);
• «Гримаси ринкового монстра» (2005);
• «Курйози та метаморфози» (2011);
• «Світлотіні» (2018)^[5].

• Премія імені Валеріана Підмогильного, 2014^[6];
• щорічна Відзнака імені Олеся Гончара журналу «Бористен», 2020^[7].

У червні 2022 року за ініціативою Євгена Безуса була видана книга спогадів колег і друзів Володимира Луценка «Слово глибоке та чесне»^[8].