Луї де Рувруа

Луї де Рувруа
фр. Louis de Rouvroy, duc de Saint-Simon
Народився	16 січня 1675(1675-01-16)[1][2][…]  Париж, Французьке королівство[4]
Помер	2 березня 1755(1755-03-02)[1][2][…] (80 років)  Париж, Французьке королівство[4]
Поховання	Église Saint-Nicolas de la Ferté-Vidamed
Країна	Франція
Місце проживання	Версальський палац
Діяльність	придворні чини, мемуарист, дипломат, письменник
Знання мов	французька[5][6]
Мова творів	французька
Magnum opus	Saint-Simon's Mémoiresd
Рід	House Rouvroy de Saint-Simond
Батько	Claude de Rouvroy, duc de Saint-Simond
У шлюбі з	Marie Gabrielle de Durfortd
Діти	Jacques Louis de Rouvroy de Saint-Simond
Автограф
Нагороди
Луї де Рувруа у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Луї де Рувруа, герцог де Сен-Сімон (фр. Louis de Rouvroy, duc de Saint-Simon; 16 січня 1675(16750116) — 2 березня 1755) — один з найвідоміших мемуаристів, автор докладної хроніки подій і інтриг версальського двору часів Людовика XIV і Регентства.

Син одного з фаворитів Людовика XIII, далекого родича принца Конде, який в «день обдурених» вчасно переметнувся на бік Рішельє, за що дістав титул герцога. У 1692 р. здійснив свій перший похід під керівництвом маршала Люксембургу, під час якого відзначився в боях при Флерюсі і Неервиндені. У 1693 р. успадкував титул герцога і пера і був проведений в бригадні генерали.

Сен-Сімон незабаром залишив військову службу, бо не здобув прихильності Людовика XIV. Дотримуючись аристократичних поглядів, будучи послідовником янсенізму й людиною суворої вдачі, він стояв на боці дофіна і ворогував з мадам Ментенон і принцами. Потім приєднався до партії герцога Орлеанського, хоча з його улюбленцем, кардиналом Дюбуа, спільну мову знайти не зміг.

Коли його покровитель став регентом, Сен-Сімон був призначений в раду регентства. Після укладення миру з Іспанією герцог був посланий регентом в Мадрид, де влаштував заручини малолітнього Людовика XV з інфантою Марією-Анною, за що йому був подарований титул гранда. Після смерті регента Сен-Сімон завершив придворну кар'єру і, не бажаючи бачити торжество ворогів, пішов у свій маєток Лаферте-Видам, де присвятив себе написанню мемуарів.

Після смерті Сен-Сімона численні його папери були конфісковані за розпорядженням двору і здані в державний архів. Мемуари народилися зі спростувань Сен-Сімона на записки маркіза де Данжо; в них він роздає влучні характеристики й по слово до батька не бігає. Мемуари стали з'являтися у пресі тільки з 1784 року, а перше повне видання (хоча і пом'якшене) побачило світ у 1818 році, викликавши фурор в стані романтиків.

Мемуари Сен-Сімона є безцінним посібником з історії (1694—1723). Наслідуючи Тацита, він намагається вгадувати приховані пружини вчинків тих чи інших історичних особистостей, але разом з тим на перший план часто виступають його упередженість і особиста неприязнь. Як історик він надто перебільшує значення аристократичних партій і придворних інтриг.

• Анрі де Сен-Сімон — родич герцога, родоначальник сенсімонізму

• Mémoires de Saint-Simon, liste des tomes (Повний текст мемуарів герцога Сен-Сімона) (фр.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2019. Процитовано 22 лютого 2017.