Любацька Людмила Вікторівна

Любацька Людмила Вікторівна
Любацька Людмила Вікторівна
Народилася	28 лютого 1961 (64 роки)
Країна	Україна
Діяльність	поетеса, краєзнавець
Напрямок	Українська література, краєзнавство
Членство	НСПУ (з 2020 року)

Людми́ла Ві́кторівна Люба́цька (нар. 28 лютого 1961) — українська письменниця.

Біографія

Народилася 28 лютого 1961 року в с. Мурафа (Шаргородський район) на Вінниччині. Закінчила Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського (2002). Працює в галузі культури, займається громадською діяльністю, зокрема літературно-мистецьким проектом «Русалка Дністровая». Захоплюється живописом, етнографією.
Живе у м. Вінниці.^[1]

Літературна діяльність

Поетеса, краєзнавець. Автор книг віршів «Кровообіг» (2016), «Неначе молитву, несу хризантеми» (2019); літературознавчих розвідок «Ласкава зірка України» (2011) про М. Коцюбинського, «Михайло Каменюк: post scriptum» (2019); малої і документальної прози «Татове небо» (2013), «Ягоди для тата» (2017), «Вікно в Пеньківку» (2019); публікацій в альманахах та періодиці.

	Людмила Любацька має в поезії свій голос, свій стиль, свою тематичну палітру. Якщо в першій збірці «Кровообіг» Людмила Любацька експериментувала (і досить вдало!) на теми мистецькі та соціально-побутові, використовувала білий вірш і короткі поетичні форми, то друга її збірка має стрункіший, впорядкованіший лад насамперед в тематиці. Тема Любові: до рідного краю і до коханого – два чудових зрілих яблука в наддністрянському саду авторки. Вірші пристрасні, глибокі, пройняті громадським неспокоєм!.. В них справді жура і щастя обнялись, бо обоє породжені сучасними реаліями життя
— Михайло Шевченко (2018)^[2]