Любиш-Кірдей Іван Михайлович

Любиш-Кірдей Іван Михайлович
Іван Любиш-Кірдей (березень 2023)
Народився	25 січня 1984(1984-01-25)[1] (41 рік)  с. Томашгород, Рокитнівський район, Рівненська область
Країна	Україна
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Іван Михайлович Любиш-Кірдей (нар. 25 січня 1984 в селі Томашгород, Рокитнівський район,Рівненська область)  — український телеоператор, фотограф. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2022)^[2], «За заслуги» II ступеня (2025)^[3].

Родом із Рівненщини^[4]. Мати — вчителька української мови і літератури^[5]. Спершу планував поступати до Національного педагогічного університету ім. Драгоманова, але завершив Інститут журналістики Київського міжнародного університету за спеціалізацією «Телевізійна журналістика»^[5]. Пізніше навчався у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого за спеціальністю «Кіно-, телеоператор»^[5].

Ще студентом знімав Помаранчеву революцію^[5]. Від 2005 — на телебаченні^[6]. Працював телеоператором каналу «1+1», німецького каналу ARD, «День-ТВ»^[7].

Знімав події, які відбувалися на Євромайдані^[5]. У складі знімальної групи ТСН їздив фіксувати події окупації Криму^[5]. Як оператор-фрілансер працював у складі знімальної групи німецького телеканалу ARD у звільнених Слов'янську і Краматорську^[5]. У серпні 2014 році опинився разом з іншими журналістами Маркіяном Лисейком, Георгієм Тихим та Максом Левіним в Іловайському котлі, з якого згодом вирвалися^[8]. У результаті відзнятого матеріалу 2 вересня 2014 року вийшов документальний фільм «Кривава війна в Україні — Втеча з Іловайська» (нім. Mörderischer Ukraine-Krieg - Flucht aus Ilowajsk)^[5][9] на авто «Інфініті»^[10]. Стрічка потрапила у номінацію «Найкращий телевізійний документальний фільм» за вибором журі 55-го Телевізійного фестивалю у Монте-Карло (Festivaldetélévisionde Monte-Carlo), але фільм не отримав нагороду^[5].

Знімав програму «ПРОФУТБОЛ» для каналу «2+2»^[5]. Від 2017 року активно співпрацював із телеканалом «Настоящее время» (проєкт Радіо Свобода за участі «Голосу Америки»)^[6].

З 2022 року працював оператором міжнародної інформаційної агенції «Reuters»^[11]. Перебував у складі знімальної групи «Reuters», яка зупинилася у готелі «Сапфір» у Краматорську, який у ніч із 24 на 25 серпня 2024 року атакували «Іскандером-М»^[4] російські війська^[12]. Внаслідок важких поранень до вересня перебував у комі, у жовтні прийшов у свідомість^[13].

• Щорічна німецька премію для теле- та кінооператорів «Deutscher Kamerapreis» (20 червня 2015) у номінації «Найкращий новинний сюжет із зони воєнних дій» за телефільм «Втеча з Іловайська», знятий для програми «Weltspiegel extra» німецького каналу ARD у серпні 2014 року^[7].
• Орден «За заслуги» III ступеня (6 червня 2022) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики та інформаційної сфери, мужність і самовідданість, виявлені під час висвітлення подій повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, багаторічну сумлінну працю та високу професійну майстерність^[2].
• Лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе 2025 року^[14][15].
• Орден «За заслуги» II ступеня (6 червня 2025) — За вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики та інформаційної сфери, мужність і самовідданість, виявлені під час висвітлення подій повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, багаторічну сумлінну працю.^[3]

Одружений із журналісткою Марією Семенченко, у пари є донька Олександра (нар. 2016 року)^[5]. Серед захоплень Любиш-Кірдея — гра на баяні, походи в гори^[5]. Виконав пісню у фільмі «Гіркі жнива»^[4][16].

•  Любиш-Кірдей Іван Михайлович у соцмережі «Facebook»
• Лубчак, В. Про «терапію» в моменти розчарувань [Архівовано 7 червня 2022 у Wayback Machine.] // День. — 2016. — 19 лютого.
• Троскот, І. Іван Любиш-Кірдей: «Ця війна — наша, тому ми переможемо» [Архівовано 7 червня 2022 у Wayback Machine.] // Український тиждень. — 2015. — 3 липня.