Люсіль Кліфтон (уроджена Тельма Люсіль Сайлз) народилася в Деп'ю, штат Нью-Йорк[18] і виросла в Баффало. Закінчила середню школу Фосдік-Мастен Парк в 1953 році. Відвідувала Університет Говарда зі стипендією з 1953 по 1955 рік, після чого перейшла до Університету штату Нью-Йорк у Фредонії (поблизу Баффало).[19]
Письменник Ісмаель Рід познайомив Люсіль з Фредом Джеймсом Кліфтоном, професором філософії в Університеті Баффало і скульптором, який зображав обличчя африканців, коли організовував театральну майстерню Баффало. У 1958 році Люсіль одружилася з Кліфтоном. В шлюбі народила шістьох дітей: чотирьох дочок (Сідні, Фредеріка, Джилліан і Алексія) і двох синів (Ченнінг і Грем).
Працювала реєстраторкою у Відділі зайнятості штату Нью-Йорк у Баффало (1958-60) і літературною секретаркою Управління освіти в Вашингтоні, округ Колумбія (1960-71). Фред і Люсіль Кліфтон взяли участь у постановці п'єси «Скляний звіринець», яку Buffalo Evening News назвали «поетичною і чутливою».[джерело?]
Люсіль Кліфтон простежила свої родинні корені до західноафриканського королівства Дагомея, нині Республіка Бенін. Мати говорила Люсіль: «Пишайся, ти належиш до жінок Дагомеї!»[20]. Вона вказує серед своїх предків першу чорношкіру жінку, яку «офіційно повісили» за вбивство у штаті Кентуккі в часи рабства в США. Дівчатка в родині Люсіль народжувалися із зайвим пальцем на кожній руці (полідактилія). Додаткові пальці Люсіль ампутували у дитинстві, що було звичайною практикою через забобони і соціальну стигматизацію. «Два примарні пальці» та їхня діяльність стали темою в її віршах та інших творах.
Серія дитячих книжок Люсіль про юного чорношкірого хлопчика почалася у 1970-х з книжки Some of the Days of Everett Anderson («Деякі дні Еверетта Андерсона»). Еверетт Андерсон, повторюваний персонаж у багатьох її книжках, говорить справжнім афро-американським діалектом і має справу з соціальними проблемами реального життя.
Творчість Кліфтон включена в такі антології, як:
My Black Me: A Beginning Book of Black Poetry («Моє чорне я: Початкова книжка чорної поезії», ред. Арнольд Адоф),
A Poem of Her Own: Voices of American Women Yesterday and Today («Її власний вірш: Голоси американських жінок вчора і сьогодні», ред. Кетрін Клінтон),
Black Stars: African American Women Writers («Чорні зірки: Афро-американські письменниці», ред. Бренда Скотт Вілкінсон),
Bedrock: Writers on the Wonders of Geology («Корінна порода: Письменники про чудеса геології», видавництво Університету Трініті).
У 1966 році Ісмаель Рід показав деякі вірші Кліфтон Ленгстону Г'юзу, а той включив їх у свою антологію The Poetry of the Negro («Поезія негра»).
Перша поетична збірка Кліфтон, Good Times («Хороші часи»), опублікована в 1969 році й увійшла до списку Нью-Йорк Таймс як одна з десяти найкращих книг року.
З 1971 по 1974 Кліфтон була поетесою-резиденткою у Коппінському коледжі в Балтиморі.
Дослідження її життя і творчості здійснено виданнях Wild Blessings: The Poetry of Lucille Clifton («Дикі благословення: Поезія Люсіль Кліфтон», LSU Press, 2004, автор Гіларі Голладей), і Lucille Clifton: Her Life and Letters («Люсіль Кліфтон: її життя і листи», Praeger, 2006, автор Мері Джейн Лаптон).
1988: стала першим автором двох збірок поезії, що потрапили до фіналу Пулітцерівської премії протягом одного року (оголошення фіналістів практикується з 1980 року).
2000: за книгу Blessing the Boats: New and Collected Poems 1988—2000 («Благословляючи човни: нові та зібрані вірші 1988—2000») Національну книжкову премію за поезію[en].
З 1999 по 2005 Кліфтон входила до складу Ради ректорів Академії американських поетів.
2007: отримала поетичну премію Рут Ліллі[en]; винагороду у розмірі $100 000 отримує живий американський поет (поетеса), чиї «життєві досягнення дають право на надзвичайне визнання».
Кліфтон посмертно отримала медаль Роберта Фроста за видатні досягнення від Поетичного товариства Америки.[23]
Твори
Збірки віршів
Good Times, New York: Random House, 1969
Good News About the Earth, New York: Random House, 1972
An Ordinary Woman, New York: Random House, 1974)
Two-Headed Woman, University of Massachusetts Press, Amherst, 1980
Good Woman: Poems and a Memoir: 1969—1980, Brockport: BOA Editions, 1987 — фіналіст Пулітцерівської премії 1988
The Book of Light, Port Townsend: Copper Canyon Press, 1993
The Terrible Stories, Brockport: BOA Editions, 1996
Blessing The Boats: New and Collected Poems 1988—2000, Rochester: BOA Editions, 2000, ISBN 978-1-880238-88-2; Paw Prints, 2008, ISBN 978-1-4395-0356-0 — переможець Національної книжкової премії[25]
↑Maryland State Archives and Maryland Commission for Women. «Lucille Clifton» [Архівовано 9 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Maryland Women's Hall of Fame, retrieved May 28, 2007.
.svg){kind=small}
