Ліонель Роббінс

Ліонель Роббінс
англ. Lionel Robbins
Народився	22 листопада 1898(1898-11-22)[1][2][…]  Sipsond, Гіллінгдон, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Сполучене Королівство
Помер	15 травня 1984(1984-05-15)[1][2][…] (85 років)  Лондон, Велика Британія
Країна	Велика Британія  Сполучене Королівство
Діяльність	економіст, політик
Alma mater	Університетський коледж Лондона Лондонська школа економіки та політичних наук[4]
Заклад	Лондонська школа економіки та політичних наук
Посада	член Палати лордів[d]
Вчителі	Edwin Cannand[4]
Відомі учні	Тібор Скітовськи[4]
Аспіранти, докторанти	Ніколас Калдор Френк Хан Вільям Баумол[4] Абба Лернер[4] Amiya Kumar Dasguptad[4] Victor Gregory Edelbergd[4] Bernard Corryd
Членство	Британська академія Американська академія мистецтв і наук
Батько	Rowland Richard Robbinsd[3]
Мати	Rosa Marion Harrisd[3]
У шлюбі з	Iris Elizabeth Harris Gardinerd
Діти	Ann Robbinsd[3] Richard Robbinsd[3]
Нагороди	Член Британської академії Почесний доктор Страсбурзького ніверситетуd (1952)
Ліонель Роббінс у Вікісховищі

Ліоне́ль Чарльз Ро́ббінс, барон Роббінс (англ. Lionel Charles Robbins, Baron Robbins, 22 листопада 1898(18981122), м. Мідлсекс, Велика Британія — 15 травня 1984, Лондон) — британський економіст. Відомий своїм керівництвом у Лондонській школі економіки, а також запропонованим визначенням економіки.

Роббінс народився в Сіпсоні, на захід від Лондона, у сім'ї Ричарда (1872—1960) і Рози Маріон Роббінс (уроджена Гарріс). Його батько був фермером і також співробітником місцевої ради Мідлекса. Сестра Роббінс Керолайн була відомим професором історії.

Роббінс здобув освіту в місцевій гімназії, окружній школі Савхолл. Його університетська освіта почалася в Університетському коледжі Лондона, але була перервана Першою світовою війною. Він служив у Королівській Польовій артилерії як офіцер у 1916—1918 роками, коли був поранений і повернувся додому. Надалі здобував вищу освіту в Лондонському університеті й Лондонській школі економіки.

Він був послідовником Вільяма Стенлі Джевонса і Філіпа Вікстеда, на нього впливали континентальні європейські економісти: Леон Вальрас, Вільфредо Парето, Ойґен фон Бем-Баверк, Фридрих фон Візер і Кнут Віксель. Роббінс замінив Алліна Янга^[en] на посаді директора Лондонської школи економіки в 1929 році. Серед його перших призначень був Фридрих Гаєк, який виховав нове покоління англомовних «континенталів», таких як Джон Гікс, Ніколас Калдор, Абба Лернер і Тібор Скітовськи.

У своїй ранній роботі 1928 року Роббінс критикував напрямок британської економіки, що слідувала принципам Маршалла, засновника неокласичної економіки. Підтримував розвиток англо-саксонської економіки згідно з думками австрійської школи.

Найвідоміша книга Роббінса — «Нарис про природу та значення економічної науки» 1932 року. Ця книга містить три основні думки. По-перше, відоме всебічне визначення економіки: «Економіка — це наука, яка вивчає поведінку людини як зв'язок між заданими цілями та обмеженими засобами, які мають інше використання». По-друге, Роббінс придумав поділ на позитивні й нормативні питання. Позитивні питання — це питання про те, що є; нормативні питання стосуються того, що має бути. Роббінс стверджував, що економіст повинен вивчати, що є, а не те, що має бути. Економісти досі широко поділяють переконання Роббінса. Третя думка Роббінса полягає в тому, що економіка є устроєм логічного виведення з перших засад.

У липні 1944 року брав участь у Бреттон-Вудській конференції.

Очолив призначену урядом в 1961 році раду з питань вищої освіти, утворену для оцінки її стану в країні та подання порад щодо подальшого розвитку. Він оприлюднив свій знаменитий «звіт Роббінса» у 1963 році, у якому рекомендував розширювати університети, а всім коледжам передових технологій — надати звання університетів. Роббінс також попросив уряд виділяти гроші для вправних здобувачів вищої освіти, які не мали грошей на навчання. Його доповідь зрештою призвела до розширення британської вищої освіти в 1960-х і 1970-х роках.

Він став першим канцлером новоствореного Університету Стерлінга^[en] в 1968 році.

Люди хочуть того, чого вони не можуть мати

• «Принципи економіки», 1923, «Економіка»
• «Динаміка капіталізму», 1926, Економіка.
• «Оптимальна теорія народонаселення», 1927, у Грегорі й Дальтоні, редактори, Лондонські есе в економіці.
• «Представнича фірма», 1928, EJ.
• «Про певну неоднозначність у концепції стаціонарної рівноваги», 1930, EJ.
• «Нарис про природу та значення економічної науки», 1932.
• «Зауваження щодо відносин між економікою та психологією», 1934, Манчестерська школа.
• «Зауваження про деякі аспекти теорії витрат», 1934, EJ.
• Велика депресія, 1934. Перейдіть до розділів попереднього перегляду.
• «Місце Джевона в історії економічної думки», 1936, Манчестерська школа.
• Економічне планування і міжнародний порядок, 1937. Макміллан, Лондон.
• «Міжособистісні порівняння корисності: коментар», 1938, EJ.
• Економічні причини війни, 1939.
• Економічна проблема миру і війни, 1947.
• Теорія економічної політики в англійській класичній політичній економії, 1952.
• Роберт Торренс і еволюція класичної економіки, 1958.
• Політика і економіка, 1963.
• Університет у сучасному світі, 1966.
• Теорія економічного розвитку в історії економічної думки, 1968.
• Джейкоб Вінер: Данина, 1970.
• Еволюція сучасної економічної теорії, 1970.
• Автобіографія економіста, 1971.
• Політична економія, минуле і сьогодення, 1976.
• Проти інфляції, 1979.
• Переглянуто вищу освіту, 1980.
• «Економіка та політична економія», 1981, AER.
• Історія економічної думки: лекції LSE, під редакцією Уоррена Самуельса та Стівена Дж. Медема, 1998.

• Lionel Robbins [Архівовано 27 квітня 2019 у Wayback Machine.]
• Lionel Charles Robbins, Baron Robbins в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». 2014-06-13 (англ.)
• LSE Digital Library — Lionel Robbins [Архівовано 2 серпня 2017 у Wayback Machine.]
• Lionel Charles Robbins Photographs [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.] from National Portrait Gallery, London

Цей розділ потребує доповнення. (травень 2019)

• Роббинс Лайонел [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.] (1898—1984)^{[неавторитетне джерело]}
• 100 великих економістів після Кейнса^{[неавторитетне джерело]}