Література Боснії і Герцеговини

Література Боснії і Герцеговини в даний час розвивається переважно на боснійській мові; найдавніші збережені письмові зразки письменства в Боснії і Герцеговині відносяться до XII—XV століть^[1][2].

Рання література Боснії і Герцеговини має переважно церковний ухил і йде корінням до діяльності слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія, написана переважно глаголицею і босанчицею^[3]. Збереглися письмові зразки XIV—XV століть: Дивошево Четвероєвангеліє, грамота короля Степана Дабиша, Хвалов збірник^[1]. У Бібліотеці Російської академії наук зберігається і давніший документ — Грамота бана Куліна, написана 29 серпня 1189 року^[2]. До літературних пам'яток відносять також епітафії на стечки, присвячені темам життя і смерті.

Після завоювання Боснії Османською імперією література тут зосередилася, в основному, в місцевих релігійних громадах і створювалася на арабській, турецькій, перській і хорватській мові. Також в громадах Травника і Сараєва сефарди писали єврейські релігійні тексти на івриті і ладіно; представляючи інтерес і сефардські романси і прислів'я, збирачем яких став Давид Камхі (1834—1920)^[4].

Писали і на боснійській мові з використанням арабського алфавіту^[4].

Хорватською мовою латиницею і босанчицею писали хорвати- францисканці, серед них Матія Дивкович, Іван Бандулавич, Іван Анчич^[5], Ловро Шітович, Філіп Ластрич^[4] та інші.

На турецькій мові писали Махмуд-паша, Дервиш-паша Баєзідагич, Мухамед Неркесія, Херсеклі Аріф Хікмет, Мула Мустафа Бешеськія та інші. Різні вчені налічують до 130—200 літераторів і вчених мусульман-боснійців цього періоду; писали вони, в основному, на турецькій, в меншій мірі на іранській і в одиничних випадках — на арабській мовах^[6][4].

Після окупації Боснії та Герцеговини Австро-Угорщиною турецький вплив знизився, літератори почали знайомитися з досягненнями європейської словесності. Віяння ілліризму відбилося на розвитку творчості хорватських письменників-францисканців (Йован Юкіч, Грго Мартич, Мартін Недіч), романтизм знайшов своє відображення в творчості сербських письменників (Сіма Мілутінович-Сарайлія, боснійські мусульмани продовжували звертатися до релігійної тематики (Муса Чатіч)^[1][4].

У 1850 році Йован Юкіч почав випускати перший боснійський літературний журнал «Боснійський приятель» (босн. Bosanski prijatelj).

Серед інших значущих літераторів цього часу Алекса Шантич, Йован Дучич, Петар Кочич^[1], Мехмед-бег Капетанович-Любушак і інші.

У XX столітті в літературі Боснії і Герцеговини панував реалізм. Видатним представником боснійського реалізму є Бранко Чопич. Став також розвиватися соціально-критичний реалізм (Новак Симич, Хасан Кікіч^[1].

Меша Селімович і Скендер Куленович стояли біля витоків нової мусульманської літератури Боснії і Герцеговини^[1].

У 1946 році був створений Союз письменників Боснії і Герцеговини^[7].

Міжнародного визнання удостоїлися боснійські письменники Меша Селімович і лауреат Нобелівської премії Іво Андрич^[1].

Серед інших відомих сучасних боснійських письменників Мак Диздар, Ізет Сарайлич, Чаміл Сіярич^[1], Джевад Карахасан, Іван Ловренович, Предраг Матвійович, Семездин Мехмедонович, Міленко Єргович, Горан Сімич, Ясна Самич, Абдула Сідран^[8] та інші.

Фольклор Боснії і Герцеговини представлений, в основному усною традицією. Зустрічаються як короткі форми (загадки, прислів'я), так і об'ємні епічні твори. Крім епосу поетичний фольклор представлений ліричними піснями та баладами. У прозі зустрічаються казки, розповіді про тварин, про смішне, про небувальщину, анекдоти, а також легенди і перекази^[9].

Особливе місце в жанрі ліричної пісні Боснії і Герцеговини займає севдалінка (пісня про кохання, від турецького sevda — любов, пристрасть), що сформувалася під впливом східної культури, яка прийшла до Боснії після завоювання її Османською імперією. У севдалінкці східні мотиви наклалися на слов'янські традиції, і в результаті вийшов самостійний жанр^[9].

Крім севдалінки, великого поширення набули пісні весільні, колискові і жартівливі^[9].

Тематично балади Боснії і Герцеговини можна розділити на шість груп: про нещасливу дівчину, про смерть розлучених закоханих, про нещасливу наречену, про нещасливе подружжя, про скорботних батьків і про різні конфлікти в родині. Також широку популярність придбали пісні про смерть братів Моріч, про смерть засудженого Ібрагім-бега, про смерть Хіфзі-бега Думішіча. Найбільш відомою боснійською та південнослов'янською баладою є Хасанагініца^[9].

Найбільш відомим героєм епосу в центральній Боснії є Алія Джерзелез; про нього і його подвиги написано більше, ніж про будь-яких інших героїв. Він є єдиним боснійським богатирем, який спить віковим сном, щоб прокинутися в найбільш важкий для батьківщини момент і прийти батьківщині на допомогу^[9].

Також відомий такий герой, як Будалін Тале (Budalin з боснійського — дурень), чий образ протиставляється казковому вигляду класичного епічного героя: і одяг у нього пошарпаний, і особливої зброї у нього немає, та й іншими чарівними властивостями він не наділений, при цьому його образ набагато ближче до образу простої людини. Також Тале — жартівник і балагур, може собі дозволити говорити те, що зазвичай говорити не можна або не прийнято. Серед інших героїв епосу Боснії і Герцеговини також варто згадати Муйо Хрніча^[9].

Відомими дослідниками і збирачами боснійського епосу були Фрідріх Краусс і Лука Марьянович, а також Герхард Геземан, Мілмен Перрі, Алоис Шмаус і Дженана Бутурович^[9].

Серйозний вплив на усну прозу Боснії і Герцеговини надав іслам і ісламська література, при цьому характерне запозичення не тільки тем і мотивів: наприклад, відомий східний герой Ходжа Насреддін міцно зайняв своє місце і в боснійських оповіданнях. Усна боснійська проза, проте, вивчена недостатньо, дослідження в цій області продовжуються. Серед відомих збирачів і дослідників — Нікола Тордінац, Каміло Благаїч, Вук Врчевич і Алія Наметак^[9].