Ліщинський Любарт Омелянович

Любарт Омелянович Ліщинський
Любарт Омелянович Ліщинський
Народження	8 липня 1942
Смерть	17 червня 1998 (55 років)
Національність	українець
Країна	СРСР→ Україна
Жанр	живопис, графіка
Навчання	Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва
Діяльність	поет, журналіст, художник, ювелір, актор
Роки творчості	1964—1998
Діти	Слава Салюк

Лю́барт Омелянович Ліщи́нський (8 липня 1942, Львів — 17 червня 1998, Львів) — український художник, реставратор, ювелір, актор, поет, журналіст, рецитатор. Син львівського художника Омеляна Ліщинського, батько львівської мисткині Слави Салюк^[1].

Життєпис

Народився 8 липня 1942 року у Львові в родині Омеляна та Мирослави Ліщинських. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва^[1].

Працюючи в інституті «Укрзахідпроектреставрація» впродовж довгих років, займався реставрацією архітектурних пам'яток Львова (серед його робіт зокрема — ансамбль Бернардинського монастиря, Арсенал, Аптека-музей тощо). Реалізовував свою творчість у малярстві ікон на склі, металевих декоративних свічниках, медальєрстві. Понад двадцять років був актором знаного у Львові Польського народного театру^[1]. Мистецькі багатства рідного міста і його культурне минуле знав чудово і міг годинами проводити екскурсії містом.

Ще в Україні Любарт Ліщинський експериментував з дизайном жіночих нашийних прикрас. Згодом, вже у США, захоплення переросло у цілий творчий напрям — використовуючи матеріали різних часів та країн світу, він творив з них на чужині намиста, побудовані за зразком гуцульської зґарди. Металеві деталі, використані у прикрасах, походять з країн Азії (Афганістан, Індія, Іран), виготовлені ймовірно у XIX столітті з томпаку чи альпаку. І всі нашийники, як він їх називав, з якого б матеріалу вони не були, несли у собі для нових власників спогад про Карпати та відгомін давніх поколінь України^[2].

Його ювелірні роботи експонувалися у Національному музеї у Львові у липні 2002 року на спільній виставці з малярськими роботами його батька Омеляна Ліщинського. Нашийники-зґарди авторства Любарта Ліщинського на сьогодні зберігаються у колекціях США, Франції, Австралії та України^[2].

Від початку 1990-х років мешкав у Нью-Йорку (США). Артистизм, виплеканий за 20 років гри у Польському народному театрі (Львів), допоміг йому втілитися в образи «Гриця Зозулі» (пера Едварда Козака)^[3] та персонажів інших творів, які рецитував на численних мистецьких вечорах у Нью-Йорку, Філадельфії, Гантері^[2]. Дописував до українського часопису у США «Свобода»^[1]. В останні місяці життя повернувся з Нью-Йорку до Львова, де й 17 червня 1998 року помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові^[2].