Мануель Родрігес

Мануель Родрігес
Особисті дані
Народження	18 січня 1939(1939-01-18)
	Сантьяго, Чилі
Смерть	26 вересня 2018(2018-09-26) (79 років)
	Сантьяго, Чилі
Зріст	179 см
Вага	68 кг
Громадянство	Чилі
Позиція	захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1955–1972 «Уніон Еспаньйола»  ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1961–1967 Чилі 7 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1980 «Сан-Маркос де Аріка» 1981 «Рехіональ Атакама» 1982 «Депортес Антофагаста» 1983–1988 «Кобресаль» 1987 Чилі 1989–1991 «Уніон Еспаньйола» 1993–1994 «Кобресаль» 1995–1996 «Кокімбо Унідо» 1997–1998 «Депортес Ікіке» 1999 «Кокімбо Унідо» 2000–2001 «Депортес Магальянес» 2006 «Уніон Еспаньйола»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Мануель Родрігес у Вікісховищі

Мануель Родрігес Аранеда (ісп. Manuel Rodríguez Araneda, 18 січня 1939, Сантьяго — 26 вересня 2018, Сантьяго) — чилійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Виступав, зокрема, за клуб «Уніон Еспаньйола», а також національну збірну Чилі, у складі якої став бронзовим призером чемпіонату світу 1962 року.

У дорослому футболі дебютував 1955 року виступами за команду «Уніон Еспаньйола», кольори якої і захищав протягом усієї своєї кар'єри гравця, що тривала цілих вісімнадцять років, зігравши в цілому 262 гри та забивши 5 голів^[1].

9 грудня 1961 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Чилі в товариському матчі проти Угорщини (5:1). Наступного року у складі збірної був учасником чемпіонату світу 1962 року у Чилі^[2], на якому команда здобула бронзові нагороди, а Родрігес провів два вирішальні матчі своєї збірної — програний півфінал проти Бразилії та переможний матч за третє місце проти Югославії (1:0)^[3].

Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 7 років, провів у її формі 7 матчів^[4].

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 1980 року, очоливши тренерський штаб клубу «Сан-Маркос де Аріка». Після цього тренував інші невеликі місцеві клуби «Рехіональ Атакама» та «Депортес Антофагаста».

У лютому 1983 року його призначили тренером клубу «Кобресаль», з яким він у тому ж сезоні виграв Сегунду і вийшов до вищого дивізіону. Після завершення турніру його команда в цілому здобула 23 перемог, 9 нічиїх і зазнала лише однієї поразки, і з 67 голами стала найбільш результативною у другому дивізіоні^[5]. Під керівництвом Мануеля у клубі розпочав свою кар'єру Іван Саморано, одна із зірок чилійського футболу. З ним 1987 року клуб виграв Кубок Чилі, при цьому Саморано забив один з голів у фіналі з «Коло-Коло»^[6]. Після цього успіху Родрігес обійняв посаду тренера збірної Чилі на одну гру^[7] і паралельно залишався в «Кобресалі» до кінця 1988 року.

У 1989 році він очолив «Уніон Еспаньйола», з яким став чемпіоном Зимового кубка 1989 року, перемігши у фіналі «Уачіпато». Він залишався на цій посаді до 1991 року.

У січні 1993 року Родрігес повернувся в «Кобресаль», з яким у першому ж сезоні посів 2 місце у Другому дивізіоні і вийшов до вищого дивізіону. Наступного року він залишив клуб^[8] і надалі тренував інші чилійські клуби «Кокімбо Унідо», «Депортес Ікіке» та «Депортес Магальянес».

31 липня 2006 року очолив «Уніон Еспаньйола»^[9], але того ж року покинув посаду, після чого продовжував працювати на посаді тренера, і, незважаючи на поставлений діагноз хвороби Паркінсона в жовтні 2012 року, він продовжував тренувати футбольні школи в комунах, таких як Ла-Гранха та Лас-Кондес.

Помер 26 вересня 2018 року на 80-му році життя у місті Сантьяго.

• Бронзовий призер чемпіонату світу: 1962

• Мануель Родрігес на сайті ФІФА (англ.)

• Мануель Родрігес на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)