Марія Каллас
Марі́я Ка́ллас (грец. Μαρία Κάλλας; 2 грудня 1923, Нью-Йорк — 16 вересня 1977, Париж) — грецька оперна співачка (сопрано), одна з найвідоміших оперних співачок ХХ століття. БіографіяМарія Каллас народилася 2 грудня 1923 в Нью-Йорку в змішаній греко-американській сім'ї. Ще дитиною дуже розвинула музичний слух, слухаючи грамофонні записи й радіо; займалася фортепіано, потім брала уроки співу. Через бідність у 1936 році сім'я повернулася до Греції, де Каллас почала займатися співом в Афінській консерваторії у Ельвіри де Ідальго, яка дала їй основи бельканто. 3 ранньої юності потужне звучання голосу і трьохоктавний діапазон визначили основне амплуа співачки — найважчі партії італійського репертуару, а також опери Ріхарда Вагнера.  Студенткою дебютувала партією Сантуцци в «Сільській честі» П'єтро Масканьї (1938, Афіни). Під час Другої світової війни і окупації Греції італійськими військами виступала на різних сценах. Після війни звинувачена в тім, що «співала окупантам», у зв'язку з чим Каллас заборонили виступати. Співачка змушена була залишити батьківщину й емігрувати до Італії, де з успіхом виконала партію Джоконди в 1947 році на фестивалі «Арена ді Верона». Визнання Каллас отримала в 1949 році, упродовж одного тижня втіливши Брунгільду в вагнерівській «Валькірії» і Ельвіру в «Пуританах» Вінченцо Белліні — рівного цьому не було в історії оперного мистецтва першої половини XX ст.: ці партії не тільки дуже важкі, а й діаметрально протилежні за музичним стилем і вокальним завданням. 1951 року Каллас увійшла до трупи міланського театру «Ла Скала», ставши його примадонною: тут вона виконала більшість із 37 партій репертуару. Голос Каллас чудово втілював трагічний пафос беллінієвої Норми, жвавість і дотепність россінієвої Розіни («Севільський цирульник»), скорботу і божевілля героїнь Доніцетті («Лючія ді Ламмермур») і Белліні («Сомнамбула»), гордість трагічних персонажок Верді. У 1954 року Каллас пройшла курс лікування, щоб знизити вагу. У стилі довгий час наслідувала Одрі Гепберн. Новий образ дозволив втілювати на сцені оперні образи з приголомшливим реалізмом. Того ж року вона вперше з успіхом виступила у США (Чикаго), а за два роки відкрила сезон 1956—1957 в «Метрополітен-опера» виконанням головної партії в «Нормі» Белліні. 1959 року Каллас почала зустрічатись з Аристотелем Онассісом, покинувши чоловіка Баттісто Менегїні.[6] Проте Онассіс ставився до Каллас зневажливо настільки, що цього соромились навіть його друзі. 1968 Каллас дізналась із газет, що Онассіс одружився із Жаклін Кеннеді. Однак і в шлюбі він регулярно бачився з Каллас. Наприкінці 1950-х років у Каллас виникли серйозні проблеми з голосом, і в 1962 вона залишила сцену. Проте 1965 року вона двічі виступила в «Метрополітен-опера» в партії Тоски: її інтерпретації підтвердили думку про Каллас як про найбільш переконливу і приголомшливу виконавицю цієї ролі. З 1971 року Марія Каллас вела викладацьку роботу в Джульярдській музичній школі (Нью-Йорк). Серед величезної спадщини грамзаписів слід зазначити партії Норми (диригент Серафін, EMI), Анни Болени (диригент Гаваццені, EMI), Медеї (диригент Серафін, EMI), Тоски (диригент Де Сабата, EMI). Померла Марія Каллас у Парижі 16 вересня 1977 року від інфаркту міокарда. Існує також версія, що інфаркт був тільки ускладненням дерматоміозиту, який теж міг бути основною причиною проблем із голосом[7]. В культуріКінцю життя Марії Каллас присвячені п'єса Терренса Макнеллі «Майстер-клас» (1995), кінофільми Франко Дзеффіреллі «Каллас назавжди» (2002) і Пабло Ларраїна «Марія» (2024), в яких роль співачки зіграли Фанні Ардан і Анджеліна Джолі відповідно. Примітки
Література
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
