Масюк Олена Василівна
Масю́к Оле́на Васи́лівна (рос. Масюк Елена Васильевна; нар. 24 січня 1966, Алмати, Казахська РСР) — російська журналістка і телеведуча. Член Спілки журналістів Росії, Академії російського телебачення, Міжнародної Академії телебачення і радіо, Громадської спостережної комісії (ОНК) Москви щодо здійснення громадського контролю за забезпеченням прав людини в місцях примусового утримання. ЖиттєписНародилася Олена 24 січня 1966 року в Алмати. У 1993 році закінчила телевізійне відділення факультету журналістики МДУ[1][2]. У 1995 році стажувалася в університеті Дюка (США) і на CNN[3]. 1988—2000З 1988 по 1992 рік працювала в програмі «Взгляд»[4] і в відеододатку до газети «Совершенно секретно». З жовтня 1993 по травень 2000 року працювала на телеканалі НТВ[5][6] — спочатку в програмі «Намедни», потім як спеціальний кореспондент телекомпанії[7]. Готувала репортажі для інформаційних програм «Сегодня», «Итоги», а також була постійним автором рубрики «Профессия — репортер»[7]. Стала широко відома своїми репортажами з районів бойових дій — Афганістану, Косова, Таджикистану, Чечні[8][9][1][10]. Влітку 1995 року Масюк вдалося взяти на території Чечні інтерв'ю в Шаміля Басаєва, який, за запевненнями федеральної влади, перебував тоді за межами Росії. Після цього інтерв'ю Прокуратура Російської Федерації завела справи на телеканал НТВ і на саму Масюк[11]. 10 травня 1997 року Олена Масюк була викрадена в Чечні разом з оператором Іллею Мордюковим і звукооператором Дмитром Ольчевим. Через місяць у Чечні викрали журналістів телепрограми «Взгляд» Владислава Черняєва та Ільяса Богатирьова, які приїхали в республіку знімати фільм «Торговля людьми». Усіх п'ятьох визволено 17 серпня 1997 року. Викуп у розмірі 1,5 млн доларів США за команду Масюк виплатив Мост-банк Володимира Гусинського. Президент НТВ Ігор Малашенко заявляв, що за всіма викраденнями в Чечні стоїть віцепрезидент республіки Ваха Арсанов, а він звинувачував Бориса Березовського і Магомеда Толбоева[12]. На прес-конференції після свого звільнення Масюк заявила:
Олена Масюк пояснювала своє перебування на чеченській стороні наступними причинами:
26 червня 2004 року в прямому ефірі радіостанції «Ехо Москви» журналістка Юлія Латиніна заявила, що викрадення Масюк виявило «кілька неприємних речей для нашої ліберальної інтелігенції, яка бачила в чеченців борців проти режиму» — Масюк, людина, «яка зробила чеченську війну такою війною за свободу», ніхто з її чеченських «друзів» не став рятувати, тому що викрадення людей є в Чечні «легітимним бізнесом»[15]. 2000—2005У травні 2000 року Масюк перейшла на РТР разом з кореспондентом НТВ Аркадієм Мамонтовим[16] і через кілька місяців після переходу туди колишнього генерального директора цього телеканалу Олега Добродєєва[17]. Працювала на посаді радника голови ВГТРК і керівника Студії «Авторська програма Олени Масюк». Разом з Мамонтовим і ще кількома журналістами була автором документальних фільмів[18], що виходили в рамках проекту «Большой репортаж РТР»[19], а також окремо («Страна безмолвия», «Акватория восходящего солнца», «Ханский шатёр», «Кавказский полумесяц» тощо). Пішла з телеканалу в квітні 2005 року[20][21], після того, як стало відомо, що керівництво телеканалу відмовилося ставити її авторські фільми в сітку ефірного телемовлення[22][23]. 2006—2018З 2006 по 2009 рік — викладач факультету журналістики МГУ ім. М. В. Ломоносова, автор ряду статей в журналі The New Times[24]. З 2009 по 2010 рік — декан факультету журналістики Московського інституту телебачення і радіомовлення «Останкіно». У 2010 році — автор і ведуча програми «Личность» на телеканалі СТРИМ. У 2011 році — автор і ведуча програми «Свой взгляд с Еленой Масюк» на телеканалі «Первый канал. Всемирная сеть». З 2012 року — оглядач «Нової газети». З 2012 по 2018 рік — член Ради при Президенті РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини[25][26]. Нагороди і премії
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
