Матвійчук Олександра В'ячеславівна

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук
Олександра В'ячеславівна Матвійчук
	Зустріч з лауреатами премії Сахарова 2022 року у Європейському Парламенті
Народилася	8 жовтня 1983 (41 рік); м. Київ
Громадянство	Україна
Національність	українка
Діяльність	правозахисник
Alma mater	Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2007) і Український гуманітарний ліцей
Заклад	Центр громадянських свобод
Членство	Український ПЕН
Нагороди	Лауреáт премії імені Василя Стуса (2007) Премія Сюра Ліндебракке за демократію та права людини, Королівство Норвегія (2015); Лауреáт премії «Захисник демократії» від місій ОБСЄ, Парламентська асамблея ОБСЄ (2016); Премія «Відважна жінка України» від посольства США (2017); Премія «За правильний спосіб життя» від шведського фонду Right Livelihood Award Foundation (2022) ТОП-100, ВВС (2022) Список лідерів України УП-100, "Українська правда" (2023)
IMDb	ID 13467302
	; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі ;

Олекса́ндра В'ячесла́вівна Матвійчу́к (нар. 8 жовтня 1983, м. Боярка, Київська область) — український Правозахисник, лауреат премій імені Василя Стуса та «Захисник демократії». Голова організації «Центр громадянських свобод», нагородженої Нобелівською премією миру 2022 року^[3]. Працює над питанням прав людини в Україні та регіоні ОБСЄ. Є членкинею Правління Міжнародного фонду «Відродження».

Життєпис

Народилася 8 жовтня 1983 року в місті Києві.

Закінчила Український гуманітарний ліцей (з відзнакою), юридичний факультет (2007, з відзнакою) і аспірантуру кафедри теорії та історії держави і права (2010) Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Школу законотворчості Інституту законодавства Верховної Ради України (2011), Стенфордський університет (2018, програма українських нових лідерів Центру з питань демократії, розвитку та верховенства права (CDDRL) Стенфордського університету)^[4].

На четвертому курсі навчання у КНУ імені Тараса Шевченка проводила тренінги від «Фундації прав людини». При цьому встигала керувати студентським самоврядуванням на юридичному факультеті й викладати правознавство у гімназії в Боярці^[5]. 4 червня 2021 року була обрана кандидатом для висунення на обрання членом Комітету ООН проти катувань^[6].

Голова правління Центру громадянських свобод (з 2007); член Консультативної ради при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини (з 2012)^[7]; координатор громадянської ініціативи «Євромайдан SOS», яка була створена у відповідь на жорстокий розгін студентських демонстрантів 30 листопада 2013 року з метою надання правової допомоги переслідуваним протестувальникам в Україні (з 2013).

Ініціатор кампанії #SaveOlegSentsov^[8] (після звільнення Олега Сенцова була перейменована у #LetMyPeopleGo) для звільнення українських політв'язнів.

Автор ряду альтернативних звітів для різних органів ООН, Ради Європи, Європейського Союзу, ОБСЄ та Міжнародного кримінального суду^[9].

Олександра Матвійчук — герої документального фільму режисера Сергія Лисенка «Євромайдан SOS» (2016)^[10].

Нагороди та відзнаки

Лауреат премії імені Василя Стуса (2007) — за видатні досягнення у цій галузі, чітку громадянську позицію, активну присутність в українському культурному просторі^[11];
Диплом найкращих всеукраїнських молодіжних громадських організацій України (2009, Дебатна академія);
Премія Сюра Ліндебракке за демократію та права людини, Королівство Норвегія (2015)^[12];
Лауреат премії «Захисник демократії» від місій ОБСЄ, Парламентська асамблея ОБСЄ (2016)^[13];
Премія «Відважна жінка України» від посольства США (2017)^[14];
Премія «За правильний спосіб життя» від шведського фонду Right Livelihood Award Foundation (2022)^[15]
ТОП-100, ВВС (2022)^[16]
Список лідерів України УП-100 (Українська правда)^[17].
У 2023 році в Тернопільській міській центральній бібліотеці відбулося спецпогашення конвертів, випущених з нагоди отримання «Центром громадянських свобод», нагородженого Нобелівською премією миру 2022 року. Також була випущена марка у проекті «Власна марка» з білоруським національним гербом «Погоня» на фоні українського прапора^[18]^[19]^[20].