Матренчук Олександр Васильович
Олександр Васильович Матренчук (17.10.1989—15.03.2024) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. ЖиттєписНародився 17 жовтня 1989 року в селі Лосяч Чортківського району Тернопільської області. Загинув під час виконання бойового завдання біля села Дронівка Бахмутського району Донецької області. Воїн світла, воїн добра, герой України, який вже тримає небо. Як і всі мав світлі мрії, хотів любити, народжувати дітей, працювати, радіти життю. Не судилось…Став зіркою в небі. Янголом охоронцем. З перших днів повномасштабного вторгнення РФ, 23 березня 2022 року пішов на фронт. Чому? Заради майбутнього своєї країни, через найвеличніше почуття для кожного українця – любов до Вітчизни. Бойовий шлях Олександра величний і героїчний. Воював на посаді старшого понтонера в 91-му Охтирському полку оперативної підтримки. Виконував бойові завдання у різних гарячих точках фронту: Луганська область, Серебрянський ліс; місто Ізюм; Бився за звільненні Куп'янська (Харківська область), ріка Старий Оскол, воював в Бахмуті. А ще Краматорськ, Слов'янськ, Ямпіль. Кожне бойове завдання Олександра — це світлий приклад мужності, жертовності та прояву глибинної любові до своєї країни. Його самовідданість та героїзм надихатимуть усі покоління українців на боротьбу за свободу та гідність. Олександр отримав звання Старший солдат. Побратими називали його Муравель. Це був його позивний. Сашко був вірним своїй боротьбі, своїм побратимам, нашій спільній перемозі. Саме такий спомин про нашого захисника назавжди залишили його бойові друзі-побратими: Віталій Зайцев (позивний «Заєць»), з м. Сміла Черкаської області, Олег Жученко (позивний «Манюня»), з м.Охтирка Сумської області. Народився Олександр Матренчук 17 жовтня 1989 року в с.Лосяч. В 1995 році пішов в 1-й клас Лосяцької ЗОШ, де навчався три роки. Навчання продовжив в Озерянській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Далі був історичний факультет Кам’янець-Подільського національного університету ім.Огієнка. Закінчивши його, пішов в армію і служив у 63 Варшавсько-Одеській зенітно-ракетній бригаді оператором низько-висотного виявлювача. Олександр любив готувати і прикрашати страви. Мамин помічник. Завжди говорив: "Все має мати естетичний вигляд". Своє останнє привітання з Днем народження приймав наш герой від замісника командира роти Іллі Ахмерова. Батьки Василь Адамович і Любов Мефодіївна виховали сина добрим, справедливим, щирим патріотом. Сашко часто повторював: "Кожна комашка має право на життя, крім москаля". Друзі відзначають, що Олександр був інтелектуалом. Мав широке коло інтересів. Любив читати книги, особливо про події ІІ світової війни. Мав багато світлих мрій. Захоплювався мистецтвом. Любив малювати. Колекціонував ножі. Цікавився зброєю. Любив татуювання, які мали символічне і патріотичне значення. Набив собі татуювання з словами: «Здобудеш волю — заслужиш небо!», « Рабів до раю не пускають». Загляньте в його світлі очі. Бачиш — Відвагу, Честь, Мужність. Нездоланну Волю до Перемоги. Воював Олександр Матренчук з родинним шевроном золотого лева з часів прадіда. Лев на формі нашого Олександра – це емблема січових стрільців , а потім дивізійників дивізії Галичина. Рід Матренчуків мав безпосереднє відношення до нього. Два рідні брати Сашкового прадіда — Спиридон Матренчук та Адам Матренчук були січовими стрільцями. Спиридон був учасником листопадового зриву, сотником лічничої команди. Дідусь Адам був простим стрільцем. Загинув біля Вінниці у віці 20 років. Спиридон емігрував в Прагу де був співзасновником музею визвольної боротьби України, репресований «визволителями» в лапках і доля його невідома. Сашуня з гордістю носив цей шеврон і говорив, що життя родини — це боротьба за Україну. Війна забирає найкращих. Олександр з честю виконав свій обов’язок, віддавши за мир в Україні, найдорожче – власне життя… Військову службу проходив у 91 окремому Охтирському полку підтримки. Джерело
|
||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
