Медальєрне мистецтво Італії

• 
  Бенвенуто Челліні. «Папа римсьий Климент VII», 1534 р.
• 
  Леоне Леоні. «Мікеланджело Буонарроті». Реверс з фігурою - уособленням постійних пошуків, 1561 р. (?)

Медальєрне мистецтво Італії ( італ. Medaglie italiane) — уславлена галузь мистецтва Італії, де була задіяна велика кількість ювелірів, художників-дизайнерів і скульпторів впродовж декількох століть.

Само слово «монета» походить не з Греції, а з Давнього Риму. Майстрів називали «scalptores monetae», майже «скульптори монет». Римляни, пихаті й зажерливі, з презирством відносилися до всілякої праці. Їх багатство базувалося не на власній праці, а на грабунках та постійних загарбнцьких війнах. Тому на римських монетних дворах працювали раби. Навіть голова двору-praepositus-майже завжди був рабом. Якщо римлянам були потрібні освічені майстри, вони не отримували освіту, а купували рабів з освітою. Римські монети не мають імен медальєрів, а з джерел відомо, що до майстрів відносилися як до ремісників невисокого щаблю.

Особливістю монет і медалей Давнього Риму є високий рельєф і не завжди правильне коло форми. Монети, також, були різного ( ще не стандартного ) діаметра (від 3 мм до 58 мм).

Десь з дев'ятого століття виготовлення медалей давньоримського зразка в Європі було заборонено.

• 
  Давньоримський анонім. «Імператор Каракалла як бог Діоніс та вакханти»
• 
  Давньоримський анонім. «Юлія Домна»
• 
  Давньоримський анонім. «Імператор Нерон править квадрігою»
• 
  Давньоримський анонім. «Імператор Нерон зі змією біля вівтаря з жертвою фруктами»
• 
  Давньоримський анонім. «Саллюстій»
• 
  Давньоримський анонім. «Імператор Траян, богиня Діана, амурчик і песик»
• 
  Давньоримський анонім. «Храм у Пергамі зі скульптурою Асклепія»
• 
  Давньоримський анонім. « Галієн як Геракл» (?).
• 
  Давньоримський анонім. «Колізей з двобоєм слона і бика»
• 
  Давньоримський анонім. «Імператор Септімій Север як Геракл, що здобуває яблука Гесперід»
• 
  Давньоримський анонім. «Імператор Діоклетіан їде квадрігою слонів»
• 
  Давньоримський анонім. «Імператор Марк Аврелій править квадрігою », всі — Національний археологічний музей Флоренції, Італія.

Меморіальні медалі не були притаманні античності і Середньовіччю. Для меморіальних цілей використовували монети грошові. Тим не менше в Італії почали виготовляти медалі на ознаку якогось володаря чи значущої події. Збереглися меморіальні монети 1390 року з Падуї, що виготовлені невідомим майстром для герцогів Каррари. Віднайшли і медалі невідомих майстрів 1396 і 1417 років з Венеції.

Але відродження медальєрного мистецтва пов'язують з творами художника і медальєра Пізанелло (бл.1392-1455). Зустріч у 1437–1438 рр. з імператором Візантії Йоаном VIII Палеологом у Флоренції стала приводом створення першої медалі на його честь.

Як художник і медальєр Пізанелло плідно працював при дворі родини д'Єсте. За прикладом знайдених давньоримських монет і медалей він почав створювати власні зразки. Удосконалена техніка ливарних робіт в Італії надавала йому можливості чітко відтворювати портрети вельможних осіб на аверсі і складні алегоричні композиції на реверсі. У Феррарі напередодні доби відродження розквітла лицарська культура з її святами, культом лицарських турнірів і захопленням девізами, гербами тощо. Відбитком розквітлої лицарської культури і стануть реверси медалей Пізанелло з їх переускладненістю і незрозумілістю для нащадків. Перші медалі Пізанелло мали великі розміри — до 10 сантиметрів ( медаль на честь імператора Иоанна VIII Палеолога, на честь короля Альфонсо ). Згодом медалі меншають у розмірах до 8-6 см, але зберігають форму правильного кола. Їх наклад надзвичайно малий, так, одна з медалей була створена у кількості двох екземплярів — одна для вельможної особи, друга — для збірки герцогів Феррари.

Ознакою великої популярності медальєрики в Італії стало колекціонування старовинних античних і сучасних їм монет і медалей. Вони стають предметом купівлі і продажу, речами, котрі зберігали і пишалися. Серед перших колекціонерів давньоримських монет був сам Петрарка. За переказами, саме йому належала думка про відродження медалей як мистецтва, але у самостійній якості, без їх вартості бути грошима.

Меморіальну медаль на честь ( некоронованого володаря Флоренції ) Козімо Медічі в рельєфному виконанні включив в портрет юнака і уславлений художник Сандро Боттічеллі (бл. 1475, Флоренція, галерея Уффіці.)

В добу італійського відродження сформувалось декілька медальєрних центрів, зазвичай навколо князівських дворів — у папському Римі, в Неаполі, в Ріміні, Пармі, в Мантуї , Феррарі, у Венеції. Медальєрне мистецтво цього періоду носить відверто аристократичний характер і обслуговує потреби світських та церковних князів ( римських пап, венеціанських дожів, князівських родин Феррари, Мантуї, Парми, тиранічного володаря малого міста Ріміні ). Потяг до давньоримської архітектури і намагання відродити її в реальному будівництві 16 ст. спричинили появу архітектурних елементів і в медалях на реверсі (як існуючих — замок Сіджизмондо у Ріміні, так і тих що перебували в проекті - проект собору Св. Петра роботи Донато Браманте).

• 
  Маттео де Расті, ( реверс - замок Сіджизмондо в Ріміні ), до 1460 р.
• 
  Медальєр Ніколо Фьорентіно, «Джованна Торнабуоні», 1486 р.
• 
  Анонім, Флоренція, «Козімо Медічі», до 1469 р.
• 
  Карадоссо, « Архітектор Донато Браманте», 1506 р.
• 
  Карадоссо, медаль на честь папи Юлія ІІ( реверс - фасад собору Св. Петра, 1-й варіант проекту )
• 
  Медальєр Пасторіно де Пасторіні. «Джиролама Сакраті Феррарська», 1555 р.
• 
  Медальєр Адріано Фьорентіно. «Елізабета Гонзага» , бл. 1502 р.,Національна галерея мистецтва, Вашингтон.
• 
  Медальєр Антоніо Абондіо. «Якопо Антоніо Сорра», 1561 р.

• 
  Римський анонім. Порт Чівітавекья, реверс медалі Григорія XIII, 1572 р.
• 
  Римський анонім. Медаль з геральдичним драконом
• 
  Медаль папи Пія V, реверс - алегорія союзу трьох держав Іспанії, Венеції, Папської держави
• 
  «Папа римський Григорій XIII», 1582 р., бронза

Медальєрне мистецтво італійського маньєризму виростало з мистецтва відродження і деякий час хронологічно співіснувало з ним. Але це нова генерація майстрів, нові форми при втраті героїки, рівноваги образів і надзвичайний контроль, цензурування і тиск на митців з боку церковної і світської влади.

До першої генерації маньєристів в Італії було підозріле ставлення. Їх беруть на службу до вже сформованих чи нових князівських дворів, де керують і живуть середньовічні і феодальні звички. Звідси стільки невідповідності гуманістичним принципам в поведінці з боку римських пап чи володарів дрібних італійських князівств - злочини папи римського Олександра VI Борджа, його сина Чезаре, жорстокість папи Юлія II, тиранічне правління князів Феррари, в Ріміні тощо.

В мистецтво прийшли тривога, песимізм, дисонанси, пригніченість. Зросли майстерність і опанування художніми техніками, працює чимало віртуозних майстрів, але втрачені віра в добре майбутнє і довіра до держави, церкви і світу. Виникає культ віртуозного малюнка, прояв і демонстрація власної освіти і ерудиції, котрі переносять в живопис, в скульптуру, в архітектурний декор, у ювелірну справу і в медальєрне мистецтво. Медалі доби маньєризму (з удосконаленими технологіями, з віртуозним виконанням ) справляють враження коштовностей навіть тоді, коли використані дешеві метали чи бронза.

Образ вельможного замовника набуває нетутешньої величі, винятковості, пишності. Часто від образу в медалі випромінюється гнів і загроза, небезпека замість привітності чи рівноваги. Маленька мініатюра на аверсі медалі набуває всіх ознак парадного портрета - велич, винятковість, пільговий стан, втілення найкращих державницьких якостей. І як в парадному портреті — часто це фальш, приховування слабкодухості і невідповідності посадам, компліменти фанатикам, психопатам, хворим чи пихатим особам без здібностей.

• 
  Медальєр Сперандіо Савеллі. «Джуліано делла Ровере», майбутній папа Юлій II, реверс, алегорична сцена
• 
  Медальєр Федеріко Коччіола. «Кардинал Просперо Сантакроче», реверс - вілла Герікоміо з садом у Тіволі, 1579 р.
• 
  Помпео Леоні, «Ерколе II д'Есте», 1554 р.
• 
  Аннібалє Фонтана , Гонсало де Кордова, 1550 р.
• 
  Аннібалє Фонтана. «Фердинандо Франческо д'Авалос», аверс, 1562 р.
• 
  Аннібалє Фонтана , «Фердинандо Франческо д'Авалос», алегорія, 1562 р.
• 
  Алессандро Вітторія, Нікколо Вічентіно, 1555 р.
• 
  Бенвенуто Челліні, «король Франциск І», 1538 р.
• 
  Бенвенуто Челліні, «папа римський Климент VII»
• 
  Джованні Бернарді, «Викрадення Ганімеда орлом Зевса», 1540 р.
• 
  Доменіко Поджині, «Елеонора Толедська», 1551 р.
• 
  Пасторіно де Пасторіні, «Камілло Кастільйоне», 1561 р.

• 
  Анонім із Флоренції. «Джованні Бокаччо», літератор бл. 1500 р.
• 
  Карадоссо. Донато Браманте, видатний архітектор, бл. 1506 р.
• 
  Медальєр Леоне Леоні. «Мікеланджело Буонарроті», видатний скульптор, художник і архітектор, 1561 р.
• 
  Джованні Баттіста Фоджині. « Галілео Галілей », відомий науковець, 1680 р.

• 
  Массіміліано Сольдані. Медаль на честь екс-королеви Христини, бл. 1681 р. Британський музей, Лондон
• 
  Медальєр Джованні Гамерані. Медаль на честь папи Іннокентія XII, 1696 р. Реверс з пьяцца П'єтра.
• 
  Медальєр Гаспаре Мороне. Проект площі перед собором Св. Петра з колонадою роботи Лоренцо Берніні на медалі 1657 року.
• 
  «Паломники прибувають у Рим на прощу», медаль (скудо) папи Климента X, реверс, 1675 р.
• 
  Оттоне Гамерані. Медаль на честь каплиці родини Корсіні в церкві Сан Джованні ін Латерано, 1733 р.

Незважаючи на малосприятливі політичні і економічні умови в італійських князівствах, підтримка мистецтва продовжувалась, позаяк бароко було монополізоване католицькою церквою і аристократами і обслуговувало їх потреби. Неаполь, Флоренція та Венеція в 17 ст. ще зберігають значення художніх центрів, але помітно поступаються в значенні і впливовості папському Риму. Флоренція живе власним уславленим минулим і не дає впливових барокових майстрів, наприклад, в живопису. Навпаки, у Флоренцію запрошують уславлених майстрів з інших художніх центрів, з тої ж Фландрії (Франс Поурбус молодший, Юстус Сустерманс) чи Неаполя (неаполітанець Лука Джордано виконав декілька замов у Флореції). Підозріле ставлення до бароко у Венеції, монополізоване єзуїтами, дало надзвичайно мало пам'яток в стилі римського бароко і мало досить обмежене розповсюдження у Венеції і на террафермі в 17 ст.

Кращий стан був у галузі скульптури і в медальєрному мистецтві. Показовою була доля скульптора і медальєра Массіміліано Сольдані. Ним змалку опікувались ще у Флоренції і для удосконалення майстерності відіслали до Риму, відомого барокового центру Італії і Західної Європи. Чотирирічне навчання Сольдані у Римі сприяло вихованню майстерного медальєра і ливарника-скульптора. До римського періоду творчості Сольдані належать медалі на честь екс-королеви Христини Шведської, кардиналів Кіджі, Аццоліно, Роспільозі і папи римського Іннокентія XI. Медалі того періоду ще цілком традиційної форми.

Особливою сторінкою творчості медальєра Массіміліано Сольдані були твори для екс-королеви Швеції Христини. Перша леді барокового Рима мала хист відшукувати талановитих майстрів і водити їх у власне оточення. Екс-королева зажадала створити серію зі ста медалей, аби закарбувати в медальєрному мистецтві різні події власного життя. В повному обсязі запланована серія так і не була створена. Однак після меценатської діяльності Христини залишилось тридцять сім медалей в історії медальєрного мистецтва доби бароко.

Герцог Тосканський затребував на службу до себе майстра Сольдані із Рима до Флоренції у 1684 році, де влаштував на працю у Флорентійському монетному дворі. Креативний Сольдані почав переносити декоративні форми бароко у медальєрну продукцію. Серед неї — медаль на честь Козімо III де Медічі, котра імітувала живопис у овальній рамі. З'являються в медалях портрети шляхетних осіб не тільки у профіль. Раніше за Сольдані цим шляхом пішов медальєр Гаспаре Мороне, що використовував як цілком традиційні колоподібні форми, так і нововіднайдені (медаль на честь папи римського Алессандро VII в оточенні золотого листя).

Це помітно збагатило формальний репертуар барокової медальєрної продукції, не скасовуючи його традиційних форм. На реверси медалей прийшли не тільки традиційні алегорії, а навіть брутальні побутові сцени (Реверс медалі папи Урбана VIII зі сценою видобутку копалин і ливарною піччю, срібло, 1642 р.) Велика кількість дрібних деталей непогана у гравюрі, але не в медалях і не на монетах. Ускладнення сюжетів на реверсі і намагання перенести у створення медалей і монет елементів живопису чи гравюри приводило до втрати специфіки медальєрного мистецтва і значного подорожчання виробництва, і без того великого за кошторисом.

Продовжився і вимушений «експорт» італійських майстрів-медальєрів за кордон на заробітки. У австрійському Відні роками працював Антоніо Абондіо для імператорів Максиміліана II та його сина Рудольфа II. Як колись Бенвенуто Челліні — у Франції встиг попрацювати той же Массіміліано Сольдані. Декілька італійських медальєрів працювало у Польщі. Флорентієць за походженням Карло Бартоломео Растреллі до смерті працював у російському Санкт-Петербурзі.

Форму медалі можуть використовувати для створення портретів в інших матеріалах ( мармур, декоративні і напівкоштовні камені, гіпс, після відкриття порцеляни європейцями — у порцеляні ). Класицизм і майстри меморіальної пластики запозичили форму медалі для декорування численних надгробків. Ліплені медалі прикрасили численні споруди у історичних стилях в 19 ст. Але монетні двори зберегли використання металів у меморіальних медалях.

• 
  Медальєр Гаспаре Мороне. Реверс медалі папи римського Інокентія Х з інтер'єром собору Св. Петра у Ватикані, 1647 р.
• 
  Скудо папи Інокентія Х, 1699 р.
• 
  Медальєр Гаспаре Мороне. «Папа римський Інокентій Х», 1646 р.
• 
  Талер Козімо III де Медічі, 1707 р.
• 
  Лоренцо Оттоні. Медальйон з портретом папи Олександра VIII, до 1700 р., Музей Гетті, Каліфорнія

• 
  П'ять лір доби короля Віктора Еммануїла II, 1861 р.
• 
  Одна ліра, реверс, 1909 року
• 
  Двадцять лір доби короля Віктора Еммануїла III, 1928 р.
• 
  Сто лір доби короля Віктора Еммануїла III, 1931 р.

• Мистецтво Італії
• Пізанелло
• Пограбування Рима
• Маньєризм
• Ювелірна справа
• Монетний двір
• Медальєрне мистецтво
• Кабінет курйозів

• Graham Pollard e Giuseppe Mauro Mori, Medaglie e monete, Gruppo editoriale Fabbri, Milano 1981.
• AA.VV., Medaglie italiane del Rinascimento, Museo Nazionale del Bargello, Firenze 1983.
• «Медали эпохи Возрождения в Эрмитаже», Л, «Аврора», 1987, набор открыток (рос)
• Земцов С. М. «Аристотель Фьораванти», М, Стройиздат, 1985 (рос)
• Майская М. И. «Пизанелло», М, «Искусство», 1981 (рос)
• http://artyx.ru/books/item/f00/s00/z0000043/st017.shtml [Архівовано 17 липня 2014 у Wayback Machine.] (стаття про маньєризм)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Медальєрне мистецтво Італії