Мелікішвілі Георгій Олександрович

Мелікішвілі Георгій Олександрович
груз. გიორგი ალექსანდრეს ძე მელიქიშვილი
Ім'я при народженні	груз. გიორგი მელიქიშვილი
Народився	30 грудня 1918(1918-12-30)[1][2]  Тифліс, Грузинська Демократична Республіка[1]
Помер	27 березня 2002(2002-03-27)[2] (83 роки)  Тбілісі, Грузія
Країна	Грузинська Демократична Республіка  Соціалістична Радянська Республіка Грузія[d]  Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка  СРСР  Грузія
Діяльність	історик
Alma mater	Тбіліський державний університет (1939)
Галузь	історія
Заклад	Тбіліський державний університет
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Членство	Грузинська національна академія наук
Партія	КПРС
Нагороди

Георгій Олександрович Мелікішвілі (груз. გიორგი ალექსანდრეს ძე მელიქიშვილი; нар. 1918 — пом. 2002) — радянський і грузинський історик, здобув популярність завдяки працям з історії держави Урарту.

Народився 30 грудня 1918 року в Тифлісі (нині Тбілісі, Грузія).

У 1939 році закінчив історичний факультет Тбіліського державного університету, потім вступив до аспірантури, спеціалізувався з історії стародавнього Сходу. З 1941 року Георгій Олександрович захопився історією Урарту, вивчав урартську мову і урартські клинописні тексти. У 1944 році Мелікішвілі захистив кандидатську дисертацію за тематикою Урарту. З кінця сорокових років Георгій Олександрович опублікував серію дослідницьких статей про Урарту, а в 1953—1954 роках вийшли його головні роботи на цю тему: «Урартські клинчасті написи»^[3] та «Наїрі-Урарту».

Приділяв велику увагу давній історії Грузії, Кавказу і Малої Азії. Найвідоміший внесок ученого з цієї тематики — монографія «До історії древньої Грузії» (1959) і організація видання та редагування восьмитомника «Нариси історії Грузії» (1982).

У 1961 році Георгій Олександрович Мелікішвілі обраний академіком Академії наук Грузинської РСР.

У 1954 — 1988 роках Георгій Олександрович очолював відділ давньої історії при Інституті історії Грузії, а з 1965 року по 1999 рік був також директором цього інституту. З 1999 року та до своєї смерті в 2002 році Георгій Олександрович був почесним директором Інституту історії.

Член ВКП(б) з 1946 року.

Жив у Тбілісі на Ризькій (нині — Тактакішвілі) вулиці, буд. № 3

• Ленінська премія (1957) — за дослідження в галузі давньої історії народів Закавказзя, викладені в працях «Наірі-Урарту» та «Урартські клинчасті написи» (1954)
• орден «Знак Пошани»
• медалі

• Гамкрелидзе Т. В., Гиоргадзе Г. Г. Памяти Георгия Александровича Меликишвили // Вестник древней истории, 2003, № 3

• Урартские клинообразные надписи [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]
• К вопросу о древнейшем очаге урартских племен [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.] // «Вестник древней истории». 1947. № 4.
• К вопросу о царских хозяйствах и рабах-пленниках в Урарту [Архівовано 4 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Вестник древней истории. № 1, 1953 г.
• Урартоведческие заметки [Архівовано 6 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Вестник древней истории, 1951, № 3.
• Рецензия на: Б. Б. Пиотровский, Кармир-блур, Изд-во АН Арм. ССР, вып. I, II [Архівовано 20 червня 2013 у Wayback Machine.] // Вестник древней истории, 1953, № 3.
• У підручнику Источниковедение истории Древнего Востока. М., 1984: Глава XIII. Урарту и Закавказье. § 1. Ассирийские источники [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.]; § 2. [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.] Урартские надписи [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.].
• Некоторые вопросы древнейшей истории грузинского народа [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] // Доклад на XXXI сессии Отделения общественных наук Академии Наук Грузинской ССР в июне 1951 года.

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.