Металургійний комбінат у Сейшал
Металургійний комбінат у Сейшал — підприємство чоної металургії у Португалії, розташоване у місті Сейшал. Став до ладу у 1961 році. Був першим[2] і протягом десятиліть єдиним в країні підприємством повного металургійного циклу.[3][4][5] Належав компанії «Сідеруржиа насіональ» (порт. Siderurgia Nacional). На базі заводу утворилося кілька самостійних підприємств з виробництва сортового і листового прокату, труб і сталевого дроту. ІсторіяБудівництво заводу було розпочато у 1958 році за допомоги західнонімецького капіталу.[6] Будував завод промисловець Антоніо Шампалімо (порт. António Champalimaud),[7][8] що на початку 21 століття був найбагатшою людиною Португалії. Завод став до ладу у серпні 1961 року. Потужність першої черги становила 250 тис. т. сталі на рік з можливісттю подальшого розширення до 0,8 — 1,0 млн т сталі на рік.[9] Планувалося будівництво 4 доменних печей, спочатку було побудовано 1 доменну піч. У 1961 році на комбінаті було вироблено 85758 т чавуну і 91888 т сталі.[10] У 1962 році комбінат виплавив 170 тис. т сталі і виробив 90 тис. т. прокату.[6] Завод мав працювати на місцевій залізній руді (Монкорву) з вмістом 50 — 60 % заліза, марганці і довізному кам'яному вугіллі. Місцеве вугілля, що його видобуток вівся у районі Порту, у зв'язку з великим вмістом золи, був непридатний для отримання металургійного коксу.[9] Комбінат належав компанії «Сідеруржиа Насіональ», 15 % акції якої станом на 1968 рік знаходилося в уряду і 85 % — у приватних осіб.[3] Після Революції гвоздик, що сталася 1974 року, комбінат було націоналізовано.[5] У 1984 році протягом 4 місяців було проведено капітальний ремонт доменної печі з реконструкцією. Було відремонтовано систему завантаження, встановлено безконусовий завантажувальний пристрій, замінено кожух і мурування доменої печі, встановлено компьютеризовану систему контролю і автоматизації системи завантаження тощо.[11] У 2001 році доменну піч було виведено з експлуатації, весь комплекс доменного цеху у 2012 році було вирішено залишити як пам'ятку промисловості.[8] Сучасний станЛітература
Виноски
|
||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
