Мигаль Павло Костянтинович
Павло Костянтинович Мигаль (також Мігаль; 16 березня 1903, Митьки, Золотоніський повіт, Полтавська губернія — 8 липня 1986, Кишинів) — радянський український учений, хімік, професор. Завідувач кафедри фізичної хімії у Об'єднаному українському, Чернівецькому та Кишинівському державних університетах. Декан хімічного факультету Чернівецького державного університету (1951—1953). Фахівець з адсорбції парів та газів. ЖиттєписПавло Мигаль народився 16 березня 1903 року у селі Митьки Золотоніського повіту Полтавської губернії[К 1]. Старший брат астронома-геодезиста Миколи Мигаля[1]. Член комуністичної партії з 1927 року[2]. Вищу освіту здобував у Харківському інституті народної освіти ім. О. Потебні, який закінчив у 1930 році. Був учнем хіміка Гліба Мухіна[3]. З 1934 року працював на кафедрі фізичної хімії Харківського державного університету, одночасно керував спеціальною лабораторією у Науково-дослідному інституті хімії при Харківському державному університеті[4][1]. Входив до складу редколегії журналу «Труди Інституту хімії Харківського державного університету»[5]. На початку Німецько-радянської війни Павло Мигаль добровольцем увійшов до складу Університетського батальйону Дивізії народного ополчення Дзержинського району Харкова[6]. Пізніше разом з іншими науковцями Харківського державного університету був евакуйований до Кзил-Орди. На новому місці, у 1941 році, очолив кафедру фізичної хімії університету (з 1942 року Об'єднаний український державний університет). На той момент мав вчене звання доцента. Робота Мигаля в Об'єднаному українському державному університеті була відмічена почесною грамотою Президії Верховної Ради Казахської РСР[К 2][7][1]. Під час реевакуації став одним викладачів університету, які, з метою відновлення вишів Західної України, не повернулися до Харкова[8]. У 1944 році перейшов на роботу до Чернівецького державного університету, де став першим завідувачем кафедри фізичної хімії. На сайті кафедри зазначається, що Павло Мигаль доклав великих зусиль для її формування і вчений характеризується як активний організатор[9]. У 1949 році отримав вчене звання професора, а через два роки, за сумісництвом, очолив хімічний факультет університету. З 1953 року працював у Кишинівському університеті, де також очолював кафедру фізичної хімії. У 1973 році залишив посаду завідувача і став професором кафедри, того ж року отримав звання Заслуженого працівника вищої школи Молдавської РСР. Наступного року пішов на пенсію[10][2][1]. Помер Павло Мигаль 8 липня 1986 року у Кишиневі[1]. Наукова діяльністьПавло Мигаль займався питаннями хімічної теорії розчинів, фізико-хімічного аналізу розчинів і електролітів, хімії кінетики й аналізу. Досліджував хімічні процеси у змішаних розчинах за результатами яких утворювалися комплексні з'єднання.Також його інтереси стосувалися проблем обміну адсорбції парів та газів. Зокрема досліджував адсорбцію пару природними та штучними адсорбентами, рівноважну адсорбцію, структурно-адсорбційні властивості глинистих порід Молдови та синтез цеолітів із трепелу. Ним була розроблена узагальнена теорія полімолекулярної адсорбції з додатковими верхніми кулями в активних центрах пористих сорбентів. Павло Мигаль, разом зі своїми співробітниками, запропонував використовувати для освітлення та стабілізації виноградних вин та плодово-ягідних соків мінеральний адсорбент[1][9][2]. Перебуваючі в евакуації, разом з доцентом Олександром Давидовим, займався питанням очищення бавовняної олії, в результаті чого був створений спеціальний пристрій[11]. Павло Мигаль захистив 1 липня 1948 року дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора хімічних наук за темою «Адсорбція індивідуальних пар та їх сумішей» (рос. Адсорбция индивидуальных паров и их смесей). Офіційними опонентами на захисті були професори Андрій Фрост та Євген Гапон[12]. Наступного року Мигалю був присвоєний відповідний науковий ступінь та вчене звання професора[1]. Вибрані публікаціїВсього Павло Мигаль був автором близько 150 наукових праць. Список вибраних публікацій згідно з «Советская Молдавия. Краткая энциклопедия» та «Енциклопедія сучасної України», всі праці у співавторстві[2][1]:
Нагороди
ПриміткиКоментарЛітература
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
