Мигдалеподібне тіло![]() Мигдалеподі́бне ті́ло, або мигда́лина (лат. corpus amygdaloideum), або амигдала — характерна ділянка мозку, одна із базальних ганглій, округле скупчення сірої речовини мигдалеподібної форми, розміщеної всере́дині кожної півкулі скроневої частки (lobus temporalis) головного мозку. Мигдалина пов'язується із формуванням емоцій, і є частиною лімбічної системи. Вважається, що в людей, а також у тварин ця підкоркова структура мозку бере участь у формуванні як негативних, так і позитивних емоцій. Її розмір позитивно корелює із агресивною поведінкою. Припускають що такі стани як тривога, аутизм, депресія і фобії пов'язані із ненормальним функціонуванням мигдалини. Анатомія![]() Мигдалеподібне тіло, у людей являє собою мигдалеподібну групу взаємопов'язаних структур, що розміщуються над стовбуром головного мозку поблизу нижньої частини лімбічного кільця. До складу цих структур входять:
Філогенетично мигдалеподібне тіло є древнім утворенням мозку, задатки якого виявляються ще у круглоротих, як самостійне ядро з'являється у земноводних і зберігається у всіх амніот. У ссавців розміщене у глибині скроневої частки, є однією з груп лімбічної системи. Мигдалеподібне тіло приймає сигнали від архі-, палео- і неокортекса, а також від гіпоталамуса. Мигдалеподібне тіло людини значно більше у порівнянні із нашими найближчими родичами по еволюції — приматами. ФункціонуванняНейрони мигдалини є різноманітними по формі, функціях і нейрохімічних процесах у них. Функції мигдалини пов'язані із забезпеченням оборонної поведінки, вегетативними, рухальними, емоційними реакціями, мотивацією умовнорефлекторної поведінки. Мигдалеподібне тіло реагує багатьма своїми ядрами на зорові, слухові, інтерцептивні, нюхові(підкірковий нюховий центр), шкіряні подразнення, при цьому реакція у мигдалині є полісенсорною, тобто подразнення викликає зміну активності будь-якого з ядер мигдалини. Нейрони мають добре виражену спонтанну активність, яка може бути посилена чи ослаблена сенсорними подразненнями. Більшість нейронів є полімодальні і полісенсорні, і активуються синхронно із тета-ритмом. Подразнення ядер мигдалеподібного тіла викликає виражений парасимпатичний ефект на діяльність серцево-судинної, дихальної систем, призводить до пониження (зрідка повишенню) кров'яного тиску, зрідшенню серцевого ритму, виникненню аритмій, також можливе пригнічення дихання і кашель. При штучній активації мигдалин з'являються реакції принюхування, облизування, жування, ковтання, салівації, причому ефекти наступають із великим латентним періодом (до 30-45с після подразнення). Стимуляція мигдалин на фоні активних скорочень кишечника гальмує ці скорочення. Різноманітні ефекти подразнення мигдалин обумовлені їх зв'язком із гіпоталамусом, який регулює роботу внутрішніх органів. Роль у емоційностіВзаємозв'язок між мигдалиною, ретикулярними ядрами таламуса і орбітофронтальною корою визначають розумність і доцільність тих чи інших емоцій. Вчені спромоглися з'ясувати, які саме нейрофізіологічні властивості пов'язують емоції з увагою. Дослідники виявили напрями і контакти окремих аксонів, відростків нервових клітин що передають інформацію на наступний нейрон, які виходять із мигдалини і зосереджуються у ретикулярних ядрах таламуса, який займається первинною обробкою сигналів від чуттєвих органів. Сигнал, що передається від мигдалеподібного тіла до таламуса, надзвичайно потужний і приглушує інші імпульси, які могли б відволікти таламус від інформації по емоціях. Такий потужний канал зв'язку більш ніж важливий при виявленні загрози небезпеки. Скажімо, якщо в поле зору попадає велика змія, то імпульс страху із мигдалеподібного тіла повинен приглушити всі інші. Надмірна тривожність може бути наслідком непомірної активації провідного шляху між мигдалиною і таламусом, коли абсолютно все, що відбувається навкруги, сприймається як потенційна небезпека. І навпаки, при депресії цей зв'язок може бути ослаблений настільки, що людина перестає будь-що помічати. Мигдалеподібне тіло є відомим як «зона страху», хоча бере участь у формуванні всіх емоцій. Страх — одна з найсильніших емоцій не тільки у людини, а й у інших ссавців. Вченим вдалося довести, що за роботу вроджених і розвиток придбаних форм страху відповідає білок статмін, найбільша концентрація якого спостерігається у мигдалеподібному тілі. Нестача цього білка призводить до ослаблення тривалих синаптичних зв'язків між нейронами на ділянках нервових мереж, що йдуть до мигдалеподібного тіла. Новітні дослідженняМигдалеподібне тіло відповідальне за відчуття комфорту і персонального простору людини; встановлено що для активації мигдалин достатньо лише самої думки, незалежно від того, порушений персональний простір чи ні, тож людина сама здатна обирати свою міру комфорту. Дослідженнями встановлено, що пошкодження мигдалеподібних тіл є причиною зникнення страху в людини і спроможності виявляти потенційну небезпеку. Зменшені розміри мигдалеподібного тіла спостерігаються у злочинців і людей із неврівноваженою психікою. ПатологіїДо недавнього часу вважалося, що у пацієнтів, мигдалеподібне тіло яких виявилося зруйновано внаслідок хвороби Урбаха-Віте, спостерігається повна відсутність страху. [1][2][3][4] Проте новітні дослідження показали, що налякати таких людей все-таки можна, використовуючи для цього інгаляцію повітря з високим вмістом вуглекислого газу (бл. 35 %).[5] Але можливо це лише інстинкт самозбереження обумовлений нестачою кисню, на що реагують інші ділянки мозку (тобто з'являються «емоції» паніки, а не страху).
Примітки
Джерела
ПосиланняВікісховище має мультимедійні дані за темою: мигдалеподібне тіло
|
Portal di Ensiklopedia Dunia