Миклашевський Михайло Павлович
Миха́йло Па́влович Миклаше́вський (1756 — 26 серпня 1847) — український і російський військовий та державний діяч. ЖиттєписОнук і син бунчукових товаришів в Стародубському полку — Івана і Павла Миклашевських відповідно. Народився у Деменці на Стародубщині (тепер Росія). Служив у гвардійському полку в Петербурзі (1775-89), у 1789-92 роках — полковник стародубського карабінерського полку, після як нагорода за Римницьку битву призначений командиром кірасирського Воєнного Ордена полку; командував полками на Дніпровській лінії (1792-97). 1797 року призначений волинським і чернігівським губернатором, але 1800 року усунений з посади особисто імператором Павлом («за употребление в донесениях несвойственных языку россійскому слов»). З 1801 року — новоросійський губернатор, з 1808 — сенатор. Миклашевський був прихильником ідеї політичної автономії України, мав зв'язки з Новгород-Сіверським патріотичним гуртком. Під час вторгнення наполеонівських військ у Російську імперію склав проєкт відновлення козацьких полків у Лівобережній Україні. Після відставки оселився у своєму маєтку Понурівці, де утворив осередок українського культурно-політичного життя. За деякими даними, звідти поширився по Україні рукопис «Історія Русів». Вшанування пам'ятіУ місті Глухів є вулиця Миклашевських. Див. такожДжерела та література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia