Миколаївська церква (Мишів)
Микола́ївська це́рква — чинна мурована парафіяльна православна церква у селі Мишів Володимирського району Волинської області. Пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 262-Вл)[3][4]. Належить до Володимир-Волинської єпархії Православної церкви України[5] Храм збудований у 1885 році у візантійському стилі на місці старішого дерев'яного храму XVII століття[1][2]. У радянський період, з 1962 по 1988 рік, церква була закрита[1][2]. У лютому 2020 року релігійна громада офіційно перейшла до Православної церкви України[7]. ІсторіяРання історія (дерев'яний храм)Перша згадка про духовне життя в Мишеві датується 1575 роком, коли тут служив священик Андрій, який водночас був і дворецьким урядовцем[1][8]. Історик Олександр Цинкаловський у праці «Стара Волинь і Волинське полісся» зазначає, що муровану церкву звели на місці «дуже старої», з початку XVII століття, яка стояла на пагорбі навпроти палат князів Вишневецьких[1][2]. Після побудови нового мурованого храму стару дерев'яну церкву перенесли на кладовище, де вона після ремонту почала виконувати роль каплиці. У 1960-х роках, у період войовничого атеїзму, каплиця згоріла. Точні причини пожежі достеменно невідомі[1][2]. Будівництво мурованого храму (XIX — початок XX століття)Нова мурована церква у візантійському стилі була збудована у 1885 році[1][2]. Будівництво велося стараннями настоятеля протоієрея Амвросія Тишкевича, який вклав у справу 2000 власних рублів, та за значної фінансової підтримки місцевої поміщиці Євдокії Олександрівни Чапліної, дружини полковника[1]. Вона також фундувала ремонт і будівництво каплиці на кладовищі та підтримувала церковно-парафіяльну школу[1][2]. У «Волинських єпархіальних відомостях» за 1912 рік описується візит єпископа Володимирського Фадея до Мишева. Зазначається, що храм був великий, місткий, з чудовим іконостасом, дорогими іконами та живописом[1]. На початок XX століття парафія налічувала 1270 душ[1]. Церкві належало 49 десятин землі. При храмі діяла церковно-парафіяльна школа[1]. Міжвоєнний періодЗгідно з кліровими відомостями за 1921 рік, парафія об'єднувала села Мишів та Яневичі й налічувала 1200 православних вірян. Крім того, в селах проживали юдеї та римо-католики[1]. У цей період церковні документи поступово полонізувалися: до 1930 року вони велися українською мовою або суржиком, у 1931 році — польською та українською, а з 1935 року — виключно польською[1]. Після протоієрея Амвросія Тишкевича, який служив у храмі 35 років, настоятелями були Степан Герасимов (1920—1924), Калиник Романюк (з 1924), Георгій Кавценюк (з 1926). З 1931 до 1941 року настоятелем був Тимофій Коваль, випускник Волинської духовної семінарії[1]. Радянський період (закриття та боротьба за храм)У 1941 році настоятелем став Сильвестр Харчук, патріот України, який служив українською мовою. Його часто викликали на допити в НКВС, зокрема через табличку «Українська автокефальна православна церква» на храмі під час війни. Влітку 1947 року він помер від інфаркту дорогою на черговий допит. Похований біля церкви[9][1]. Після нього служили Олександр Клопотович (помер 1951 року, похований біля храму) та о. Ціхотський, який виїхав із села у 1962 році[1]. Після від'їзду священника влада закрила церкву, і вона не діяла 26 років, з 1962 по 1988 рік[1][2]. Віряни всіляко намагалися добитися відкриття храму, писали листи до Києва та Москви[1]. Улітку 1981 року влада здійснила спробу силою захопити приміщення церкви, щоб облаштувати там склад або музей. Для цього була створена спеціальна група з близько 60 партійних функціонерів, міліціонерів та чиновників. Проте місцеві жителі, збігшись з усіх околиць, оточили храм і не дали цього зробити. «Штурм» провалився[1]. Храм знову відкрив свої двері для вірян у 1989 році, після початку перебудови. Богослужіння відновилися 7 липня 1989 року[1]. Період незалежності та міжконфесійний конфліктЗ 1989 року і до переходу громади в ПЦУ настоятелем храму був Іван Щербан[1]. Після отримання Томосу про автокефалію у селі розпочався рух за приєднання до ПЦУ. У лютому 2019 року відбулися збори парафіян, які супроводжувалися суперечками та маніпуляціями[10][11]. Громада розділилася: частина підтримала перехід до ПЦУ, зібравши понад 300 підписів, інша частина залишилася вірною УПЦ (МП)[12][10]. Через конфлікт храм був тимчасово опечатаний поліцією 30 листопада 2019 року, аби уникнути сутичок[13][12]. Прихильники ПЦУ майже рік не могли потрапити до церкви і проводили богослужіння на вулиці[13]. Перехід до Православної церкви УкраїниСвято-Миколаївська громада ПЦУ була офіційно зареєстрована 24 грудня 1991 року (перереєстрована зі зміною юрисдикції)[5]. 15 лютого 2020 року у храмі відбулося перше богослужіння громади ПЦУ, яке очолив благочинний протоієрей Василь Мавдрик[7]. 1 березня 2020 року першу архієрейську літургію відслужив єпископ Володимир-Волинський і Турійський Матфей[14]. Після переходу до ПЦУ у храмі провели ремонт: замінили стару прогнилу підлогу на нову з підігрівом, вкриту плиткою, а також оновили побілку стін, які були вкриті кіптявою[9]. Прихильники УПЦ (МП), що не визнали переходу, облаштували для богослужінь звичайну сільську хату, згодом встановивши на ній хрест та розпочавши будівництво навколо неї фундаменту, що викликало нові суперечки в селі[6]. АрхітектураХрам збудований у візантійському стилі. Це мурована, хрестоподібна у плані споруда з масивними стінами завтовшки до одного метра[1]. Центральний об'єм увінчаний великим куполом на восьмигранному барабані. Вікна високі, арочної форми[9]. Всередині зберігся різьблений іконостас, створений майстрами у ХІХ столітті[9]. У 2020—2021 роках, після переходу громади до ПЦУ, в церкві було проведено значні реставраційні роботи: замінено підлогу та оновлено настінний розпис[9]. Настоятелі
Реліквії та пам'ятки
Галерея
Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
