Милашевська Зоя Матвіївна

Зоя Милашевська
Ім'я при народженні	Зоя Матвіївна Милашевська
Народилася	11 березня 1929(1929-03-11)  Бердичів, Українська СРР, СРСР
Померла	18 серпня 1994(1994-08-18) (65 років)  Бердичів, Житомирська область, Україна
Діяльність	письменниця
Alma mater	Бердичівський вчительський інститут та історико-філософський факультет КДУ
Членство	СП СРСР

Зоя Матвіївна Милашевська (11 березня 1929(19290311), Бердичів, Житомирської області — 18 серпня 1994, Бердичів) — українська письменниця, перекладачка, член Спілки письменників СРСР (1970). Із дитячих років була прикута невиліковною хворобою до ліжка.

Народилася 11 березня 1929 року в місті Бердичів в сім'ї робітника-залізничника Матвія Миколайовича Милашевського, якого у квітні 1938 року заарештували як ворога народу. Мати, Ганна Архипівна, працювала вчительки залізничної школи (нині НВК № 10).

В дитинстві дівчинка тяжко захворіла і на все життя залишилася прикутою до ліжка. За допомогою матері заочно закінчила середню школу, у 1950 році — відділення іноземних мов Бердичівського вчительського інституту, заочно. У 1966 році — історико-філософський факультет Київського університету ім. Т.Шевченка. Всі навчальні заклади було закінчено з відзнаками^[1]. Вільно володіла, крім української та російської, ще чотирма мовами^[2]. Отримавши вищу освіту, почала займатися перекладами оповідань з іноземних мов.

Друкувала свої статті в місцевій газеті, далі — в республіканській.

У 1950-х рр. познайомилася з відомим перекладачем, поетом, мистецтвознавцем Борисом Теном (Миколою Васильовичем Хомичевським), який був керівником обласного літературного об′єднання. Він став її справжнім другом і наставником, допоміг зробити перші кроки на літературній ниві, підтримував і піклувався про неї після смерті матері. Зоя Милашевська залишила теплі спогади про митця^[3].

Письменниця підтримувала тісний зв'язок з літераторами Житомирщини Є. Концевичем, М. Степанюком, М. Пасічником, О. Опанасюком та іншими^[2].

Зоя Милашевська пішла з життя 12 серпня 1994 року. Похована в Бердичеві.

Літературний шлях Зої  Милашевської  розпочався перекладами творів з французької, німецької, англійської мов на українську. Свої твори друкувала за допомогою дерев'яної палички^[2].

Перше оповідання письменниці було надруковане в журналі «Дніпро» в 1964 році^[1]. Написала оповідання «Людина людині», «Буденщина», «Якщо існуєш ти…», переклала українською мовою кілька дитячих книжок.

Авторка повістей:

• «І знову дощ» (1966)
• «Повість про вчительку» (1970)
• «Кохання мужніх» (1975).

Рішенням Житомирської обласної військової адміністрації № 449 від 25.07.2024 р. «Про деколонізацію топонімії» I провулок Піонтковського перейменували на провулок Зої Милашевської^[4].

• Баштан М. І. Зої Милашевській — 50. // Літературна Україна. — 1979. — 13 берез. — С. 4.
• Літературна Житомирщина: бібліографічний довідник / упоряд. В. В. Шинкарук. —  Житомир: Льонок, 1993. — С. 45.
• Пантеон бердичівських імен / упоряд. М. П. Пасічник. — Бердичів: Бердичіврегіонвидав, 2004. — С. 89-93.
• Костриця М. Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х т. Т.2. — Житомир : Косенко, 2005. — С. 142—143
• Медвєдев М. Крізь буревії життя // Земля Бердичівська. — 2009. — № 9. — С. 3.
• Мартинюк М. Історія Бердичева в обличчях / Мілада Мартинюк. — Житомир : Руть, 2014. — 492 с..

Милашевська Зоя Матвіївна / М. П. Пасічник // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-64478