Миргородський Микола Дмитрович
Миргородський Микола Дмитрович (1909, Кременчук, Полтавська губернія — лютий 1987, Київ) — український радянський промисловий і державний діяч; перший заступник голови Державного комітету УРСР з матеріально-технічного забезпечення[1], заслужений працівник промисловості УРСР. БіографіяНародився 1909 року в родині службовця[2]. Трудову діяльність розпочав у дванадцятирічному віці учнем бондаря кустарної майстерні. У 1925 році вступив до комсомолу. З 1925 року — слюсар та секретар комсомольської організації на Кременчуцькому механічному заводі (в 1930 році завод було перейменовано на машинобудівний[3]). Одночасно навчався на робітничому факультеті. З 1927 року Микола Миргородський почав працював у металургії. Спочатку робітником, потім майстром, машиністом паротяга, заступником голови завкому профспілки Кам'янського металургійного заводу, головою завкому профспілки, начальником відділу капітального будівництва та заступником директора з капітального будівництва комбінату «Запоріжсталь»[2]. У 1941 році разом із комбінатом він був евакуйований до м. Златоуст (Челябінська область), де працював заступником директора із будівництва. Також працював заступником директора із капітального будівництва «Дніпроспецсталь» (1948 — 1954 рр.)[2]. У 1954—1957 роках був заступником начальника головного управління металургійних заводів із будівництва Міністерства чорної металургії УРСР. У липні 1957 — серпні 1958 року — начальник відділу зведених планів постачання устаткування і комплектації Державного планового комітету УРСР. У серпні 1958 — березні 1963 року — начальник відділу зведених балансів устаткування Державної планової комісії Ради Міністрів УРСР. З березня 1963 до жовтня 1965 року — заступник голови Української Ради народного господарства (Укрраднаргоспу)[2]. У жовтні 1965—1978 роках — 1-й заступник начальника Головного управління РМ УРСР по матеріально-технічному постачанню. З 1978 року — 1-й заступник голови Державного Комітету РМ УРСР по матеріально-технічному постачанню (Держпостачу УРСР)[2]. Потім — персональний пенсіонер союзного значення[4] Помер на початку лютого 1987 року в Києві. Родина
НагородиЧотири ордени Трудового Червоного Прапора, орден «Знак Пошани», Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР. Звання заслуженого працівника промисловості УРСР. Примітки
Джерела |
Portal di Ensiklopedia Dunia